Танці Латинської Америки

Капоeйра

Пн, 2008-12-15 19:07 Капоeйра (порт. Capoeira) — афробразильське бойове мистецтво з елементами танцю, музики і акробатики. Вважається, що традиційна капоейра виникла в XVII столітті в Бразилії в середовищі африканських рабів. Сучасна капоейра починається з 30-х років XX-го століття. Зараз капоейра є популярним видом спорту як в Бразилії так і далеко за її межами і налічує десятки тисяч прихильників по всьому світу. Документований етап або певного роду нова історія капоейри починається підписанням Золотого Закону в 1888 р., який відміняв рабство. І хоча ввезення рабів в Бразилію було заборонено ще раніше — у 1850 р. законом Кейрожа, але протягом ще майже сорока років работоргівля продовжувалась нелегально (Див. Бразильська імперія). У 1892 р. практика капоейри була заборонена першою конституцією Бразильскої Республіки. Покаранням для капоейристів була смерть. Поясненням такого жорсткого ставлення до капоейри було те, що з плантацій рабовласників капоейра перейшла до вуличних банд, і стала грізною зброєю.Техніка тогочасної капоейри мала небагато спільного з сьогоднішньою — акробатичні стрибки, переміщення біля землі, удари ногами і музичний інструмент, під назвою берімбау (порт. berimbau), стали невід'ємною частиною цього мистецтва тільки в двадцятому столітті.

Види танцю » Танці Латинської Америки

Сальса

Сальса (salsa) — це парний кубинський танець африканського походження, який входить у програму сучасних латиноамериканських танців. В 1928 році кубинець Игнасио Пинейро вимовив слова «Эчале сальсита!» («Додамо вогнику!») і зробив їхньою назвою своєї нової пісні. Незабаром ця фраза трансформувалася просто в «сальсу», а однойменний танець став безумно популярним.До початку 1970-х словом «сальса» позначали суміш всіляких латиноамериканських стилів і ритмів, включаючи гуарачу, ча-ча-ча, пачангу, румбу, мамбу й ще багато інше. Просте слово, що запам'ятовується, стало товарним знаком латиноамериканської танцювальної музики. Пізніше, слідом за музикою з'явився й танець.Сальса містить у собі елементи різних танців і стилів країн Карибського басейну (Куба, Пуерто-Рико, Гаїті, Домініканська Республіка) і країн, що примикають до них, Центральної й Південної Америки (Мексика, Венесуела, Колумбія). Деякі рухи сальсы взяті із традиційних танців, інші є специфічнимиХарактер сальсы проявляється в її основному кроці. Він виникає за рахунок нерухомості верхньої частини тіла й переносу акценту на ноги й талію. Руху ніг украй важливі, тому що вони задають характерне для сальсы рух стегон

Танці Латинської Америки

Мамбо

Пн, 2008-12-15 19:07 Мамбо (mambo) — це парний кубинський танець африканського походження, який входить у програму сучасних латиноамериканських танців. Мамбо з'явився в 1940-х на Кубі. Батьками цього танцю стали Одилио Урфе й Арсенио Родригес. На відміну від сальсы, меренги й ламбади, мамбо не має чітко виражених фольклорних корінь, тому що створювався штучно.Цікаво, що назва "мамбо" приписують знаменитим чаклунам вуду, що володіють здатністю занурювати людини в гіпнотичний транс. Уважалося, що вони зуміли вкласти в мамбо частина своєї магії. Танець був засуджений католицькою церквою або заборонений владою в ряді латиноамериканських країн, що тільки додало йому популярностіДо початку 1950-х слава мамбо докотилася до США. Танець був представлений голлівудській публіці знаменитим оркестром Переса Прадо й відразу став надзвичайно популярний. Завдяки таким хітам, як «Mambo № 5», «Mambo № 8», «Mambo Jambo» і «Guaglione», мамбо й став тим танцем, що так добре знають і люблять у всьому світі.

Танці Латинської Америки

Бачата

Бачата (bachata) — це парний танець Домініканської Республіки, який входить у програму сучасних латиноамериканських танців. Виникнення бачати пов’язують із напруженою соціальною ситуацією, яка склалася в Домініканській Республіці на початку 60-х років ХХ століття після поверження диктатора Рафаеля Леонідаса Трухільо Моліни. Однак окремі дослідники стверджують, що існують джерела, де згадується про цей танець і раніше - в 1922 і 1927 рр.Бачата зародилася як поєднання болеро і домініканського сона. На її становлення здійснили суттєвий вплив такі виконавці і композитори, як тріо Лос Панчос, тріо Матаморос, Хуліо Харамільо.Однак новостворений жанр зустрів на своєму шляху перешкоди, на подолання яких було витрачено понад тридцять років. Тривалий час бачата вважалася вульгарною музикою нижчих верств, про яку говорили, що вона соромить домініканців. Бачата не допускалась на радіо, не продавалась у музичних магазинах, розташованих у престижних районах домініканських міст.Переломним моментом в історії бачати стали 80-ті роки ХХ століття коли музиканти зрозуміли, що бачата прекрасно підходить для передачі таких почуттів, як ностальгія, меланхолія і т.д. і стали ширше використовувати її експресивну сторону.До початку 90-х років в бачаті склалося три основні напрямки, пов”язані з „просувавши культивувавшими” їх музикантами: стиль Луіса Діаса, Хуана Луіса Герри і Віктора Віктора.Насьогодні бачата стала настільки популярної в Домініканській Республіці, що без неї не обходиться жодна вечірка чи свято. І з кожним днем її популярність зростає в інших країнах, передусім, у США, Мексиці, Іспанії.

Фламенко

Фламенко, або канті (спів) фламенко – практично одне і те ж. Цей пісенно-танцювальний спектакль став символом Іспанії і вивчається в багатьох країнах від США до Японії. У Росії інтерес до фламенко існував завжди, але особливо активний розвиток центрів і шкіл, де вивчають фламенко припадає на останні 5 років. Що ж це таке – фламенко: музика, танець, спів, стиль життя?

Фламенко - самостоятельный вид искусства

Фламенко - исключительно самостоятельный вид сугубо южно-испанского иссусства, никаким образом не связаный с латино-американскими танцами. Скорее, наоборот, некоторые латиноамериканские танцы и музыка являются производными от музыки, ритмов и движений фламенко в силу эмиграции испанцев из Испании в американские колонии на протяжении 19-20 веков...
Само исскусство фламенко - суть вершина развития так называемого направления "белли данс", исскусства танца живота (в широком смысле этого понятия, а не только как арабского танца - обединяет в себя множество этнических танцев, включая например индийский...), базирующегося на природных естественных движениях тела... Исторические носители исскусства танца фламенко, которые перенесли его из испанской древности в 20 век - испанские цыгане, внесли в него много элементов аутентичного танца, которые они принесли с собой в Испанию во время эмиграции с Востока..., а профессиональные танцоры фламенко "золотого века фламенко" (к.XIX-нач.XX) развили и обогатили базовые движения другими народными танцами, а также школой испанского классического танца (т.н. "школа болеро"), вкючая постановку корпуса, рук, сложные дроби ногами ("сапатеадо" или "таконео")... Пасодобль, как выступление исполняемое на корриде, тоже имеет общие корни с ранней школой фламенко (рекомендую посмотреть фильм "Астралийской танго", чтобы в этом наглядно убедиться!)
КантЭ фламенко - называется исскусство пения/песни фламенко... В России школы танца фламенко существуют не менее 10-15 лет. У нас есть только несколько школ танца по всей Украине, которые существуют с начала 2000х годов. Отдельные хореографы занимались фламенко еще с начала 70-х, когда в СССР начали часто приезжать артисты (труппы) фламенко... К сожалению, в связи с тем, что фламенко как культура не присуще Украине, на сегодня ни одна школа в Украине не имеет танцоров международного класса.
Фламенко - это культура (или субкультура), и музыка, и танец, и пение, и стиль жизни одновременно...
/Ведущий фламенколог в Украине/

Самба

Пн, 2008-12-15 19:07 Самба - танець африканського походження, але найбільший розвиток отримав в Бразилії. Важко припустити, дивлячись на знамениті Бразильські карнавали, що бразильці виконують, взагалі то не зовсім рідний танець. У XVI столітті португальці ввезли до Бразилії не тільки величезну кількість рабів з Конго і Анголи, але й їх традиції та танці.

Меренга

Меренге зародилася на острові Іспаньола, відкритим Колумбом в 15 столітті. Цей острів явив собою своєрідну точку відліку всієї іспано-американської імперії, яка розповсюдилася на більшій частині Центральної і Латинської Америки. Впродовж століть до індіанських племен і іспанських колоністів приєднувалися могутні потоки африканських рабів. Це  змішення етнічних груп, традицій і культур породило вельми різноманітні танці і музику, серед яких меренга, поза всяким сумнівом, одна з найстародавніших танцювальних форм.

Аргентинське танго

Пн, 2008-12-15 19:07 Аргентинське танго складається із різноманітних стилів, які розвивались у різних регіонах Аргентини та Уругваю. Відстань між партнерами може сильно змінюватись: від відстані рук до контакту грудьми, чи іншими частинами тіла, впритул. Танго тісно пов'язане із музикою та партнером. Хороший танцюрист змушує «бачити» музику. Аргентинське танго не має чітких танцювальних елементів і сильно покладається на імпровізацію, хоча деякі базові елементи з метою навчання практикуються. Основні елементи передбачають, що партнерка майже ніколи не переносить вагу на обидві ноги та обоє не відривають ноги високо від танцмайданчика, постійно тримаючи їх зігнутими в колінах. Різні стилі Аргентинського танго: • Танго Canyengue • Танго Liso • Танго Salon • Танго Orillero • Танго Milonguero (Танго Apilado) • Танго Nuevo • Шоу Танго (також відоме як Fantasia). Вони танцюються під кілька типів музики: • Танго • Вальс (танго версія вальсу) • Мілонга (схожий танець із швидшим ритмом) • Електронне танго • «Альтернативне танго», не-танго музика, з ритмом придатним для танцю  Види танцю » Бальні  Пасодобль     Пасодобль – це єдиний латиноамериканський танець, жодним чином не пов’язаний з африканською культурою. Корені пасодоблю в Іспанії. Назва “пасодобль” іспанською означає “подвійний крок” і, можливо, походить від “Paso a Dos”, що означає танець для двох. Воно також відноситься до характерних кроків маршу, який можна рахувати “1, 2 кроки” вправо і стільки ж вліво. Рухи пасодоблю протиставляються віковічним іспанським крокам, які було прийнято виконувати на кожен музичний такт тільки по одному. Пасодобль прямо пов’язаний з екзотичним видом іспанської культури – коридою. По суті, це танець красунчика-тореро, який вміло маніпулює своїм червоним плащем перед розгніваним биком. Музика пасодоблю в свою чергу базується на маршових інтонаціях, характерних для відкриття пишної церемонії кориди. Складні композиції пасодоблю являють собою стилізацію основних фігур, що виконуються тореро на арені: “атака”, “удар мулети”, “синкопована розлука”, “вероніка”... Остання фігура малює немов би рух плаща тореадора, це дуже красива фігура пасодоблю, в якій партнерка рухається навколо партнера, демонструючи плащ тореро, яким той керує, заманюючи та збуджуючи бика. Після Другої світової війни пасодобль став демонструватися на конкурсах бальних танців. Конкурсний варіант пасодоблю виконується з високо піднятою грудною кліткою, широко розправленими та опущеними плечима, голова повернута  в сторону та ледь повернена в сторону та вниз (викладачі пасодоблю радять танцюючим постійно слідкувати за биком). Більшість кроків вперед починається з каблука. Характер пасодоблю вимагає деталізації коротких і різких, та чітко виражених рухів корпусу. Цьому танцю не властива половинчатість та розслабленість. Часто пасодобль ставиться на мелодію “Espana Cani” (цигансько-іспанський танець), що відрізняється характерним триразовим нарощуванням ритму. Такий яскравий стрій музики додатково підкреслюється драматично-виразними позами танцюючих, що перетворює виконання пасодоблю на справжній спектакль. Самба Самба – танець африканського походження, та найбільший розвиток цей енергійний танець отримав в Бразилії – і тепер, дивлячись на відомі бразильські карнавали, головним танцем яких є самба, тяжко сказати, що бразильці виконують, в цілому, не свій рідний танець.  В XVI столітті португальці завезли до Бразилії не тільки величезну кількість рабів з Анголи та Конго, але по дорозі “захопили” з собою багато африканських танців, в числі яких були Catarete, Embolada та Batuque. Змішаний танцювальний стиль виник в тридцятих роках XIX століття та мав в собі складно-плетені фігури негритянських танців та поворотно-коливальні рухи корпусу, характерні для індіанських танців. Пізніше карнавальна хода, яка базується на цьому стилі, доповнились рухами капогабани. Народився в результаті цих нашарувань танець з назвою Lundu. Походження назви «самба» дуже туманне, хоча слово “Zambo” означає дитину негра та туземки (мулатки). “Zembo Quessa” (Samba) пізніше поєднався з Maxixe – танцем також бразильського походження, подібним до Та Ту-Степ. Цей танець з’явився в Америці на початку XX століття, а в Європі став популярним після 1905 року після показу в Парижі. Про нього тоді говорили, що це танець з рухами польки під музику Хабанейри. Та хоча самба була вже включена до складу конкурсних танців, світ по справжньому відкрив для себе її тільки після всесвітньої виставки в Нью-Йорку в 1939  році. В 1956 році Пьєр Лавель настільки вдало обробив самбу, що танець отримав всесвітню славу. Він же і стандартизував танець для міжнародного конкурсного виконання. Сучасний варіант самби будується на змішуванні дуже різноманітних ритмів, які інколи надто далекі від древньої музичної основи танцю. Ці накладення та танцювальне запозичення легко прослідкувуються в стандартному наборі самби, частина з яких виконується в четвертному ритмі, а частина в менш складному половинному ритмі, в прямому положенні корпусу і в переміщенні ваги тіла вперед, переважно на великі пальці ніг.   Джайв Найімовірніше, цей танець походить з південного сходу США, де він дуже популярний серед чорношкірого населення вже майже 100 років. Однак сучасний джайв дуже нагадує і військові ритуальні танці індіанців Флориди. Ось чому історики танцю перебувають в здогадках: чи то так неграм сподобався індіанський танець, що вони тепер на всі 100 вважають його своїм власним, чи то індіанці скопіювали рухи індіанських рабів та пристосували їх для власних потреб. У 80-ті роки ХІХ століття на півдні Америки негри влаштовували справжні змагання на краще виконання цього танцю, в якості призу для переможця зазвичай давали великий пиріг, тому цей танець стали називати “cakewalk” (кейк-уок). Кейк-уок найчастіше складався з двох частин, які змінювали одна одну: величаво-серйозна хода пар переростала в енергійну і буйну демонстрацію самого танцю. Єдине, що об’єднувало ці дві частини вистави – прекрасні костюми. Можливо тому музика під яку виконувався Кейк-уок, а в подальшому і інші танці, стала називатися “регтайм”: “rag” англійською означає “шмаття”, “лахміття” і в переносному значенні “наряд”, “одяг”. Хоча, швидше за все назва, цієї музики народилося завдяки характерному для нього, синкопованому, мов би рваному ритму (“ragget”). Регтайм та танці, які виконувались під цю музику, стали дуже популярними серед чорного населення Чикаго та Нью-Йорку. На сучасних змаганнях спортивного бального танцю джайв виконується останнім, і тут від танцюристів вимагається вміння довести, що вони зовсім не втомилися після представлення чотирьох вищевказаних танців. Це, зрозуміло, не так просто: і фізично, і морально джайв витискає всі соки. Крім цього, джайв сильно відрізняється від інших конкурсних танців і своїм характером, і своєю складною танцювальною технікою.  Ось чому переважно пари, які добре виконали перші чотири танці латиноамериканської програми, танцюють джайв набагато слабше, правда, бувають і зовсім протилежні випадки. Ча-ча-ча    Ча-ча-ча (Cha-cha-cha) — це парний кубинський танець африканського походження, який входить у програму сучасних латиноамериканських танців. Назва танцю, можливо, відбулася від іспанського оходження назви від швидкого і веселого кубинського танцю "Guaracha"(гуарача). Цей танець був популярний в Європі в кінці минулого сторіччя. Під час танцю пари повинні передати веселий, безтурботний і розв'язний характер, на відміну від ліричної румби. Якщо румба - спокушання і переживання, то ча-ча-ча - це вже самі оргії. У англійській мові і в США первинна назва сhа-cha-cha поступово скоротилася до cha-cha, що пов'язане із зміною характеру танцю. Ча-ча-ча танцюють у темпі 120 ударів за хвилину. Положення корпуса таке саме, як і в самбі – вага тіла переноситься на носки. Перший крок сильніший, виразний, що підкреслюється більшою тривалістю виконання порівняно з іншими чотирма кроками. Композиції в цьому танці так само різноманітні, як і грайливі: одна з них називається "полювання" і полягає в тому, що один з партнерів повертається до другого спиною – такий собі жарт у дусі народного танцю. Словом, на відміну від ліричної, "дорослої" румби, танець ча-ча-ча радше схожий на ексцентричного підлітка, неслухняного й вередливого. Ча-ча-ча танцюють в темпі 120 ударів на хвилину. Положення корпусу таке ж як і в самбі – з перенесеною вагою тіла на носки. Перший крок –сильніший, виразний, що підкреслюється більшою тривалістю виконання, у порівнянні з іншими чотирма кроками. Композиції в цьому танці такі ж різноманітні, як і грайливі: одна з них називається “полювання” і полягає в тому, що один з партнерів повертається спиною до іншого – такий собі жарт у дусі народного танцю. Словом, на відміну від ліричної, “дорослої” румби, танець ча-ча-ча скоріше подібний на ексцентричного підлітка – неслухняного та вередливого. Румба    Пн, 2008-12-15 19:07 Вважається, що румба з’явилася в Латинській Америці (точніше на Кубі) разом з африканськими рабами. Їх танці відрізнялися тим, що рухам тіла (а не ніг чи рук окремо) в ним віддавалася велика перевага. Тіло танцювало, виразно та захоплююче, ноги йому тільки допомагали досягнути потрібного ефекту. В XIX столітті цей танець, популярний в Гавані, поєднався з європейським контрдансом. Назва “румба”, можливо зявилась завдяки терміну “rumboso orkestra”, що означав в 1807 році, музикантів, які виконували музичні мелодії. В Іспанії слово “rumbo” означає “вечоринка”, “раут” , “rumba” можна перекласти “звалювати докупи “, а “rhum” – це звичайно ж ром – популярний напій в країнах Карибського басейну – і кожне з цих слів могло стати поштовхом для назви нового танцю. Дехто стверджує, що спочатку румба являла собою сексуальну пантоміму, інші кажуть, що кубинська румба з’явилася як копіювання поведінки тварин, треті зауважують, що характерна для цього танцю нерухомість плечей повинна нагадувати нам положення рабів, що несуть важкий вантаж. Назва одної з фігур румби “кукарача”  має ймовірно походження від “тараканів” : “cockroach” англійською «таракан» (можливо, цей рух спочатку був імітацією рухів при розчавлюванні цих тварюк). Популярна мелодія румби “La Paloma” була відома на Кубі ще в 1866 році. Після Другої світової війни все той же Пьєр Лавель під час свого перебування в Гавані помітив, що американська румба танцюється в дещо іншому ритмі, ніж місцева кубинська румба. Після повернення до Великобританії Пьєр та Доріс Лавель, які мали свою танцювальну школу в Лондоні, розробили (на основі гаванського) повноцінний варіант виконання цього танцю – кубинську румбу. Саме ця форма танцю і є сьогодні частиною стандартної кубинської румби, що входить до латиноамериканської програми всіх змагань спортивних бальних танців. В сучасному варіанті танцю багато з основних фігур розказують всім знайому історію взаємостосунків між жінкою та чоловіком, яка не втрачає гостроти. Зваблювання – з усіма його старовиннми штучками, пристрасними піддражнюваннями, дилемою між домінуванням та покорою – ось основний мотив румби. Віковічна гра в любов. Квікстеп Пн, 2008-12-15 19:07 Квікстеп виріс із фокстроту – це прописна істина. Корені цієї музики губляться в культурі північно-американських негрів, і тому не дивно, що два широких, вольяжних, європейських фокстротних кроки дуже важко було вкласти в такий темп. Англійці з ентузіазмом взялись за справу: модернізували оригінальний чарльстон та надали йому характерних рухів фокстроту. Обізвали цю суміш “Quicktime Foxtrot and Charleston” (щось на зразок “швидкого фокстрото-чарльстона” та з великим успіхом продемонстрували на Чемпіонаті Світу 1927 року. Трохи раніше, починаючи з 1923 року. після знаменитого виступу в Великобританії оркестру Пола Уїтмена, фокстрот стали по-всякому схрещувати з такими танцями, як шіммі та блек-боттом. В результаті всіх цих експериментів і народився сучасний квікстеп – танець швидких кроків під 200 ударів в хвилину (50-52 такти), в якому використовуються як основні фігури повільного фокстроту, так і привнесені ззовні швидкі фігури. Фокстрот Пн, 2008-12-15 19:07 Власне з “Фокстротом” Європа  познайомилась лише після Першої світової війни. говорять, що ця назва танцю походить від прізвища відомого танцюриста Гаррі Фокса, який вдало популяризував “новий” танець на сцені одного з нью-йоркських театрів в 1913 році. Фокс вніс додаткову плутанину в складну танцювальну термінологію, маючи намір увічнити своє ім’я. Справа в тім, що спочатку фокстротом у військовому середовищі називали особливий крок коня – аллюр, а варіанти сучасного фокстроту виконувалися ще у вікторіанську епоху під назвою уан-степ та ту-степ (в залежності від того, скільки кроків необхідно було виконувати  на один такт – один чи два). Однак нова (“коняча”) назва “фокстрот” була дуже доречною – вона повністю виражала тодішню сутність цього танцю: на початку століття фокстрот танцювався в темпі 120 ударів в хвилину і відрізнявся досить поривчастим характером. Фокстрот швидко завоював популярність у Нью-Йорку, а потім і в Лондоні. Його шумний успіх пояснюється, зокрема, одною обставиною: фокстрот у той час став першим відкритим протестом старомодним танцям вікторіанської епохи: саме цей танець вперше в XX столітті почав виконуватися без будь-якої виворотності – стопи танцюючих були абсолютно паралельні.  В 1922 році основний крок фокстроту став виконуватися під повільнішу музику, а в 1927 році танець отримав свою остаточну назву – повільний фокстрот, і, схоже вже назавжди, закріпив за собою плавний рух по паркету. Фінське танго Пн, 2008-12-15 19:07 Фінське танго виникло у післявоєнній Фінляндії у 50-х роках. Меланхолічний стиль відображає тематики фінської народної творчості. Фінське танго виконується переважно у мінорних нотах. Кожного року у фінському місті Сейнайокі відбувається фестиваль танго (Tangomarkkinat). Кожного року фестиваль збирає понад 100,000 любителів танго. У місті також знаходиться музей Танго. Бальне танго Останнім часом Бальне танго поділяють на Міжнародний (Англійський) та «Європейський» стилі. Воно утворилось тоді, як танго вперше поширилось у Європу та Північну Америку. Танець був спрощений, адаптований для традиційних бальних танцюристів і включений до репертуару Міжнародних Бальних змагань. Англійське танго було вперше класифіковано в жовтні 1922, і повинно було виконуватись у ритмі 4/4. Бальне танго відрізняється і музикою і стилем від Аргентинського танго, з коротшими, чіткими рухами та характерними рухами закидання голови, які зовсім не властиві Аргентинському та Уругвайському танго. Повільний вальс Пн, 2008-12-15 19:07 Поява вальсу відноситься до 70-х років XVIII століття. Своїм народженням вальс забов‘язаний багатьом танцям різних народів Європи. Корені його знаходяться в популярному того часу танці “матеник” та його різновиду “фуріанте”, які виконувалися на святах в чеському селі, у французському танці “вольт” і, нарешті, в австрійському “лендлері”, найближчому до вальсу з його попередників. Родився і розквітнув вальс на початку XIX століття у Відні, а потім і у всьому світі. В різних країнах цей “король” танців набував тих чи інших національних рис. Так з‘явився англійський вальс, угорський вальс, вальс-мазурка та ін. Оскільки темп віденського вальсу був достатньо швидким, то незабаром композитори почали писати музику, яка була значно повільнішою. З цієї музики развинувся новий стиль вальсу, який називається бостоном, з повільнішими поворотами, та довшим, плавним рухом. Приблизно в 1874 році, в Англії, утворився дуже впливовий "Бостонський Клуб" і почав народжуватися новий стиль танцю, англійський, названий пізніше повільним вальсом (Slow Waltz). Одразу після Першої світової війни вальс стрімко міняється. Однак, лише після 1922 року цей танець стане таким же фешенебельним як танго. Танець був створений на початку 1919 року як самостійний, в його стандартній формі, яка виконується зараз на змаганнях, однак всі приципи руху і особливо фігури були взяті з повільного фокстроту. Танго   Прийнято вважати, що танго – це аргентинський танець. Та якщо ви запитаєте про танго в Бразилії, Мексиці, Болівії, Парагваї, на Кубі та в Іспанії, то в кожній з цих країн вам впевнено дадуть відповідь, що це їх національний танець. Цей танець довго торував собі дорогу, адже його вважали геть непристойним. Одним із самих енергійних захисників танго в Європі став Каміль де Ріналь – відомий французький хореограф, композитор, письменник і організатор багатьох танцювальних змагань. Ріналь в парі з популярною танцюристкою Габріел Рей продемонстрував танго провідним лондонським театральним імпресаріо; але ті, хоч і визнали достоїнства танцю, все ж не наважилися показати його чопорному англійському глядачеві. Тоді Ріналь створив в Ніцці групу ентузіастів, які поставили собі за мету звільнити танго від тих чисто аргентинських рис, які заважали його офіційному визнанню, та заразом спростити його, зробити його доступнішим для навчання. Цікаво, що до числа ентузіастів входили люди самих незвичайних категорій: від художників і музикантів – до великої російської княгині Анастасії. Роки, які передували Першій світовій війні, були часом найбільшого розквіту танго, періодом тангоманії, дуже подібними на історію з полькою три чверті століття назад. Аргентинський варіант танго, який існує і нині, виконується під повільнішу музику, це достатньо “локальний” танець, його запросто можна танцювати на невеликих площадках. В аргентинському танго використовується багатство різноманітних рухів ніг та стоп. Для цього танцю характерна велика драматичність виконання.В 1920-1921 роках після “Великої Конференції” в Лондоні танго було остаточно стандартизовано. Залишені в ньому риси мілонги, які визначають м’який, спокійний характер танцю, що акцентує увагу на рухах ніг, були драматичним чином змінені в Парижі 1930-х року. З тих пір танго стає переплетенням величавої, гордівливої осанки, привнесеної в нього з інших танців, і різких, уривчастих рухів, які стали основною рисою сучасної хореографії танцю. Акцент змістився на специфічні для сьогоднішнього конкурсного варіанту танго положення корпусу та голови.Сучасне танго – це фантастична за своїм розмаїттям образів мова, які може розказати ще багато про що.

 Види танцю » Сучасні

Танець живота

Танець живота (Belly Dance) – сучасна версія давньої форми танцю, чия історія простягається з давніх часів. Багато із його основних рухів походять від ритуалів народжуваності, свята зачаття і релігійного поклоніння Великій Матері-Богині. Протягом століть танці набували нових рухів, багато з яких запозичено із танців племен, які мандрували по всьому світу. Вони і внесли в техніку його виконання різноманітні рухи, запозичені з танців різних країн світу. На Сході молодих дівчат навчали цьому танцю ще з раннього віку, тренуючи їх м’язи живота у підготовці до народження дитини. Більш древня історія походження полягає і тому, що танець виник для поклоніння богині, виражаючи свої емоції через ритуальні рухи. Мистецтво танцю живота ввійшло в західний світ ще в ХІХ століття, а може і ще раніше. 3,5 тис. років тому партіархальні релігії стали домінувати і жіночий вплив ставав усе меншим, але танець живота вижив і був перетворений у розвагу. У часи Османської імперії танцівниць наймали для розваги жінок, які жили в гаремах. З часом танець був розвинутий від розваг до художньої форми, коли рухи, що використовувалися для цого виконання надихали таких знаменитих людей сучасного танцю, як Айседору Дункан, Рут Ст. Деніс і Марту Грем. А незабаром і сам танець живота отримав фантастичну популярність, демонструючи чуттєвість, грацію, силу емоцій, мистецтво володіння тілом, заворожуючу красу жінки, яка знаходиться в екстазі танцю. Танець живота еволюціонував разом із урбанізацією населення на Близькому Сході і Північній Африці. Він був підданий впливу культур різних країн і результатом стали зміни в стилі його виконання. Стиль змінювався під впливом Заходу, танців Греції, Туреччини, Північної Америки, Персії (змієвидні рухи), Індії (рухи голови) та інших країн Близького та Середнього Сходу. На сьогодні відомо понад 50 стилів східного танцю bellydance. Існує 8 основних шкіл: турецька, єгипетська, пакистанська, ботсванська, тайландська, бутанська, аденська, йорданська, а також велика кількість менш відомих шкіл. Найбільшої популярності в світі набули єгипетська і турецька школи bellydance. Спеціалісти вважають, що танець живота зміцнює здоров’я та продовжує молодість. Цей танець змінює жінку як зовні, так і внутрішньо, адже під час танцю виділяються позитивні емоції, зміцнюється позитивне світосприйняття. Крім того, здавна відомо, що танці володіють надзвичайно сильною енергетикою. Танцюючи його жінки просто „розквітають” на очах. А все тому, що він доводить просту істину: зовнішня краса безпосередньо залежить від внутрішнього стану і від усвідомлення жінкою її неповторності. І розкривається ця неповторність за допомогою занять східними танцями.

Рок-н-рол

Рок-н-рол (англ. rock'n'roll— крутись і гойдайся) — модний танець, що виник в США з початком 50-х років XX ст. на ґрунті ритм-енд-блюзу і хілбілі. Сам термін «рок-н-рол» запровадив диск-жокей з Клівленда Е. Фрід в 1951 році. Рок-н-рол характеризується простою мелодією, побудованою на рифах, що супроводжується важким, монотонним і одноманітним ритмом з акцентами на другій і четвертій долях такту. Гармонія рок-н-ролу заснована на схемі 12-тактового блюзу. Музичний розмір — 4/4, темп — від помірно швидкого до швидкого. Рок-н-рол виконує співак у супроводі ансамблю, до складу якого обов'язково входять електрогітара-соло та саксофон. Популярність здобув також «слоу-рок» (англ. slow rock) — повільна п'єса в стилі балади. Рок-н-рол суттєво вплинув на формування інших напрямів танцювальної музики, як-от: твіст, медісон, шейк, джайв тощо. (англ. rock'n'roll— крутись і гойдайся) — модний танець, що виник в США з початком 50-х років XX ст. на ґрунті ритм-енд-блюзу і хілбілі. Сам термін «рок-н-рол» запровадив диск-жокей з Клівленда Е. Фрід в 1951 році. Рок-н-рол характеризується простою мелодією, побудованою на рифах, що супроводжується важким, монотонним і одноманітним ритмом з акцентами на другій і четвертій долях такту. Гармонія рок-н-ролу заснована на схемі 12-тактового блюзу. Музичний розмір — 4/4, темп — від помірно швидкого до швидкого. Рок-н-рол виконує співак у супроводі ансамблю, до складу якого обов'язково входять електрогітара-соло та саксофон. Популярність здобув також «слоу-рок» (англ. slow rock) — повільна п'єса в стилі балади. Рок-н-рол суттєво вплинув на формування інших напрямів танцювальної музики, як-от: твіст, медісон, шейк, джайв тощо.

Латіна   

Запальний клубний танок, синтезований з безлічі народних латиноамериканських, а також стандартізованних бальних європейських танців. Латіна - модний танець сучасної клубної аудиторії. Він адаптований до популярної молодіжної музики. Включає наїболєє яскраві сексуальні рухи кубинської румби, веселі нахили самби, знаменитий ритм ча-ча-ча і інші елементи популярних танців Південної Америки. Крім того, в латіну входять і рухи іспанського пасодобля - танцю, що імітує кориду. Є в ній і свінгова веселість надшвидкого американського джайву. Від природно-еротичних латино-американських танців латіна успадкувала сексуальний характер, а клубна естетика зробила латіну дуже енергійної. Вийшов грайливий, завзятий танець, він швидко підпорядкував собі танцюючу молодь і став невід'ємною частиною музичної культури попа.

Клубний танець

Клубний танець. Похідна від різних сучасних танцювальних практик, що дозволяє рухатися під будь-яку клубну музику. Музична еклектика, змішення стилів позначили необхідність танцю, який вміло вписувався б в різноманіття мінливих темпів і ритмів сучасної музики. Клубний танець - це декілька наборів певних рухів в тому або іншому стилі (hip-hop, locking, house, funk r’n’b і ін.) з можливістю власного письменництва, імпровізації. Клубний танець - це модне універсальне уміння органічно танцювати і на домашній вечірці, і на дискотеці, і в елітному нічному клубі; воно засноване на знанні новітньої танцювальної техніки.

Ліричний Хіп-хоп

Цей стиль вважається наймоднішим на Заході, танцювальна складова шоу-бізнесу таких зірок, як Jastin Timberlake, Mariah Carey, Shakira B2K і інших. Викону.ться, як правило, під музику Rnb і перетворює виконання на ціле танцювальне видовище, що популяризуються MTV-культурою. Зазвичай, ліричний хіп-хоп базується на основі техніки хіп-хопа, фанку і джазу, але має власний специфічний рух - так званий «кач». «Кач&raquo. Дещо фривольний стиль, з досить показними манерами в традиціях міської негритянської естетики США. Певний розслаблений стиль ліричного хіп-хопу справляє враження розбещеності, безтурботності танцюриста.

LA style - это

LA style - это хип-хоп я занимаюсь професионально современными танцами и не раз спрашивал у людей дававших мастерклассы всевозможные - что такое LA style. Движения в танце те же, техника та же как и у хип-хопа, но кроме в нём ещё присутствуют движения других танцев чтобы подчеркнуть какой-то елемент ярко выраженый. Что такое LA style вот читайте:
LA Style – это наиболее «тонкий» и артистичный вариант хип-хопа, родившийся в Лос-Анджелессе (LA), что прочитывается в самом названии данного направления. Снова Америка, зародился в конце ХХ века. Танцы LA Style – это upgraded хип-хоп, модернизированный и впитавший в себя такие модные течения как джаз, поп, контемпорари и т.д. Это очень легкий, «игривый» и красивый танцевальный стиль, который в любом может разбудить настоящего танцора!
LA Style – в целом это сценическое направление, ориентированное на публику. Поэтому главная задача танцев LA Style – это зрелищность и эффектность, привлекающая и восхищающая зрителя. Не зря это направление – LA Style – столь популярно сегодня и широко используется в различных постановках, фильмах, рекламных роликах, клипах на МТV. Отсюда базой в этой школе танцев является хореография, требующая красивой, искусной, выразительной техники исполнения. Хип-хоп движения чередуются с джазовыми комбинациями, что создает уникальный «музыкальный» танец, который исполняется под легкий R’n’B, поп.

Брейкденс

Пн, 2008-12-15 19:07 Брейкденс (англ. Breakdance) — Танцювальна частина світової культури хип-хоп. Зародився він в Нью-Йорку в 1969 році під назвою «Good Foot», коли Джеймс Браун продемонстрував публіці свій знаменитий танець «Get on the Good Foot». Брейк данс - видовищна танцювальна частина хип-хоп-культури. У перекладі з англійського - ламаний танець. Ділиться він на Botton (нижній, брейкинг) і Top (верхній). Перший вельми травмоопасен і вимагає хорошої фізичної підготовки, включає складні акробатичні елементи: обертання на голові, стрибки на руках із зміною опори, обороти на руках або на одній руці на 360, 720 і більше градусів, обертання ніг навколо свого тіла з опорою на руки і т.д. Другий більше вимагає розвиненої пластики і артистизму - наприклад, waving імітує хвилі, що проходять по всьому тілу і його окремим частинам, а в такому стилі як king tut між тілом і руками, плечем, передпліччям і зап'ястям дозволені тільки прямі кути. Історія Традиційно вважається, що початки брейкденсу виникли у 1969 році завдяки зірці того часу Джеймсу Брауну та його хіту «Get on the Good Foot». Під час виконання своїх композицій він виконував своєрідний танець, що отримав назву «Good Foot». Згодом він стає окремим танцювальним стилем. Було також започатковано традицію баттлів. Танець тих часів значно відрізнявся від того, що розуміють під брейкденсом сьогодні. В деяких аспектах він був простішим. В танці не було таких елементів як Гелікоптер (Windmill), Хедспін (Headspin), Флаєр (Flare). Більше уваги приділялось футворку (Footwork або Floor Work). Цей, сьогодні застарілий, брейк став надзвичайно популярним серед молоді та вуличних угрупувань Південного Бронксу. Тут він пройшов значний шлях розвитку. До наступного етапу розвитку долучились різноманітні групи людей, серед яких найвідомішими були Zulu Kings, Rock Steady Crew. Знайчний внесок додав діджей Africa Bambaataa, що створював музику для брекденсу. Rock Steady Crew додали багато акробатичних рухів у брейкденс. Серед них: Хедспін, Бекспін, Хендглайд та Гелікоптер. У 1980-их популярність брейкденсу різко пішла на спад. Однак на початку дев'яностих танець отримує друге дихання. З'являються такі вражаючі елементи як флаєр (flare), ейртвіст (airtwist), найнті (1990).

Хіп-хоп

Рухи під музику, разом з брейк дансом виступаючі танцювальною основою сучасної культури хип-хоп. З 1981 року хип-хоп існує не тільки як популярне молодіжне захоплення, але і як танцювальна конкурсна дисципліна. Життєрадісний і енергійний, неагресивний танець. Для нього характерні різноманітні прижковиє рухи, пружини («hip-hop» - підскакувати, дрібно стрибати), підпорядковані інтенсивному біту. Завдяки постійній інтеграції музичних стилів, техніка хип-хопа знаходиться в безперервному розвитку: вбирає в себе елементи сусідніх танцювальних практик (верхній брейк, дісько) і прагне до більшої виразності і свободи, не дивлячись на жорстку прихильність до ритму. Контемп - современный танец Главный герой современного танца — человеческое тело Андрей Архангельский Современный танец часто путают с балетом. В принципе, особой ошибки тут нет.      Просто надо представить, что труппа прибила режиссера, хореографа и солистов, выбросила балетные пачки и пуанты, разобрала Большой театр по бревнышкам и на обломках театра языком танца задумчиво рассказывает вам о происшедшем Н-да. Есть что-то человеческое в контемпорари-дэнс.  А вот чего в нем нет: Изнурительных занятий с 9 утра до 6 вечера у балетного станка. В отличие от артистов балета у танцоров контемпорари-дэнс было, как правило, нормальное счастливое детство, а не всесоюзная академическая тюрьма имени балерины такой-то (в простонародье — хореографическое училище). Поэтому глаза у контемпорари-танцоров (их принято называть перформерами) горят ровным, ярким блеском и в них нет боязни провала, ошибки — в отличие от балерунов, у которых вечно затравленный вид, как у пудельков на прогулке. Пуантов и балетных пачек. Этим сегодня никого не удивишь — классический балет тоже начинает потихоньку снимать свою академическую  броню. Но в контемпорари-дэнс изначально было принято  танцевать… ну не в чем мать родила, но, скажем так, во что мать успела наскоро собрать перед дальней дорогой. В рубашечках клетчатых. В халатах. Как правило, босиком. Босая нога — символ контемпорари-дэнс. В спектаклях контемпорари-дэнс нет  сюжета в привычном смысле: вот сейчас выскочит прынц, обымет Золушку, а потом все вместе станцуют от счастья. Сюжет здесь внутренний, он развивается не линейно, а системно. Про контемпорари-дэнс не скажешь плачущим голосом телеведущей Оксаны Пушкиной: «Кагда она танцавала в Бальшом». Разве что в качестве исключения, на вручении премии «Золотая маска». Зато запросто танцуют в клубах, в помещениях бывших заводов и фабрик, на показах мод и просто на улице.  Здесь не бывает второстепенных танцоров, кордебалета, подтанцовки. Каждый артист — главный герой, само искусство — чрезвычайно самолюбивое, эгоистическое и индивидуалистическое. Главный мотив современного танца — Я, Я в мире. Поэтому здесь не работает принцип заменяемости: поменяешь танцора — получишь совершенно другой спектакль. Неважны рост, вес, комплекция танцора. В отличие от балета, где важна идея невесомости, в современном танце  танцор знает о том, сколько весит тело, сколько весит рука, и использует это в своих движениях. Для того чтобы танцевать современный танец, необязательно иметь диплом о хореографическом образовании. Можно вообще не иметь никакого диплома. Достаточно просто иметь руки и ноги. И — голову...

Происхождение

Многие наши радости сегодня принято разрабатывать для нас без нашего участия, в тиши продюсерских кабинетов. Русский контемпорари-дэнс, как подлинно народное искусство, вызревал сам собой, в утробе промышленных городов, без помощи продюсеров-ассенизаторов. Подобно тому как рэп начинался в негритянских гетто, контемпорари-дэнс появился не в столицах, а в провинции. На Западе это случилось еще в середине ХХ века. В России в 80-е годы прошлого века тоже вдруг ниоткуда появились в разных городах люди, которые хотели говорить при помощи тела, но по-своему. 

Контемпорари-дэнс — искусство нервное, спонтанное, искусство горестного выдоха: оно появляется тогда, когда словами всего, что с тобой происходит, не объяснишь, а молчать нет сил. Тогда ты отпускаешь тело, и оно говорит за тебя. Так начинается контемпорари-дэнс: формально  напоминающий балет, по внутреннему напряжению — театр, а по ассоциативности — симфоническую музыку.

Переломным моментом для нашего контемпорари-дэнс стал прошедший в1992 году в России первый American Dance Festival — один из главных международных смотров современного танца. Ключевые слова для общения с зарубежными коллегами: Марта Грэхем, Лимон, Каннингхем, «12 нет» Джадсон-церкви  (свод антиправил современных перформеров, главный принцип — «А пошли бы вы со своим «Лебединым озером»).

Для чего и из чего

Из чего состоит контемпорари-дэнс? Современный танец — это плавильный котел, в котором собраны все пластические приемы, которые накопило человечество (элементы разных видов танца — балета, народных, эстрадных, а также пантомима, йога, тай-чи), плюс видео, театр, музыка, рисунок. Зачем понадобилось перемешивать, зачем микс? Дело в том, что сложившиеся формы академического искусства (балет, опера, оперетта) — это мертвая, застывшая материя. Языком балета или народного танца невозможно выразить гамму чувств и эмоций, переполняющих современного человека. Тот же балет — это язык музея, запасника. А хочется, чтобы, во-первых, было о тебе и обо мне, во-вторых — чтобы танцевали такие же, как ты и я. В ситуации всемирного одиночества, в которой оказался человек нашего времени, в тисках общества потребления балерина, отсчитывающая такты, или актер, долдонящий текст «Трех сестер», не дает ответа на эти вопросы. А хотелось бы.

Трайбл

Основательницей трайбла считается Джамила Салимпур, а также ее ученицы Маша Арчер и Каролина Нериккио. Ими был разработан стиль, получивший в дальнейшем название American Tribal Style. На формирование этого восточного танца оказал влияние индийский танец, фламенко, африканский танец, заметно участие йоги, модерна, даже хип-хопа.

Музыка для этого стиля в основнем используется из регионов Среднего Востока, Северной Африки, иногда индийская трансовая. Музыка желательна оригинальная, лишенная компьютерной или синтезаторной обработки.

В костюм этого восточного танца входят широкие юбки, обычно из плотной непрозрачной ткани, объемные шаровары, кофточки-чоли или лифы. Кофточки и пояса юбок приняо украшать монетами, тяжелыми кистями, крупными металлическими украшениями. В начале развития трайбла голову танцовщицы покрывал тюрбан или чалма. Сейчас многие танцовщицы отказались от головных уборов и используют цветы для украшения волос. На руки обычно надевают большое количество браслетов.

Не смотря на свое недавнее рождение этот восточный танец уже разделился на несколько направлений: американский трайбл, готик трайбл, фьюжн трайбл.

Родоначальницей трайбл фьюжн многие считают Джилл Паркер и ее танцевальную группу Ultra Gypsy. Трайбл фьюжн довольно легко узнаваем по костюму. Для него многие танцовщицы используют расклешенные брюки, боди из крупной сетки, надеваемые под лиф, украшают пояс юбки шнурами. скрученными из толстых шерстяных нитей. Для этого стиля танцовщицы предпочитают использовать фольклорную египетскую музыку, а также электронную.

Готик трайбл становится все более популярным. В нем органически сочетается восточный танец с готической субкультурой. По своим движениям он напоминает трайбл фьюжн. Однако костюм имеет значительные отличия. В основном предпочтителен черный цвет, возможен также темно-красный, фиолетовый. Макияж также должен быть в готическом стиле, украшения - массивные браслеты с шипами, цепи. Готический трайбл - самый темный, загадочный восточный танец.Самым молодым направлением трайбла является индийский трайбл, который получил свое рождение на транс-вечеринках Гоа и сейчас набирает популярность.

      

Составляющие стиля TRIBAL Ракс Шарки -этот танец так же многолик как и Трайбл, у него даже названий очень много. Ракс Шарки, Dance duVentre или просто "танец живота". Этот танец больше всего повлиял на сегодняшний трайбл. Основные движения и формат трайбла имеют корни в этом искусстве, которое в свою очередь берет свое начало во многих напрвлениях, начиная храмовыми танцами и до ритуалов.  Индийский классический танец - самые известные индийские классические танцы - Bharata Natyam(Tamilnad), Kathakali(Kerala), Odissi(Orissa), Kathak(Uttarpradesh). Индия богата фольклорными танцами, у каждой общины есть свои танцы связанные с временами года, свадебными и праздничными ритуалами. Жесты-мудры и костюмы индийских танцев сильно повлияли на трайбл. Чоли, бинди и тюрбаны так же пришли из индийских танцев. Цыганский танец - термин "цыганский " не совсем правильное обозначение. То что мы обычно подразумеваем под цыганским танцем на самом деле является Турецко-Румынским танцем кочующих племен. Цыганский танец корнями относится ко многим культурам, которые встречались кочевникам по пути. В результате вы найдете элементы индийских, турецких и испанских танцев в том, что мы называем Цыганским танцем. Гавазе (Ghawazee)-  были уличными танцорами в Египте. Они были из низшего класса, им приходилось зарабатывать на жизнь используя в танце различные трюки, такие как балансирование подносами, тростями, палками - то что обычно для танцев сегодня. Деньги они носили, прицепив монеты к своей одежде. Эта практика передалась ко многим современным костюмам для танца живота, а также к обычному для трайбла лифу с монетками.  Ритуальные танцы - Суфийские танцы или кружащиеся дервиши. Этот танец повлиял на трайбл как ритуальный танец, возрасло значение ритуала и духовности. В этом смысле трайбл является танцем группы(общины), главный прогресс танцовщицы - уловить связь сдругими танцовщицами и окружающим миром через танец. Фламенко - большая часть поз и жестов в Трайбле произошла от танцев из Испании и Андалузии, таких как Фламенко. В тарйбле вы найдете флорео, шали с бахромой, пышные юбки и , что более важно, искусство импровизации. Классическое представление Фламенко никогда не будет одним и тем же дважды.   Танцы Магреба -  Тунис, Марокко и Алжир - вместе известны как Магреб - имеют много народных танцев, которые нашли дорогу в трайбл. На самом деле термин "трайбл"(племя) относится к бедуинским племенам этих стран и их танцам. Корень трайбла - импровизация общины в танце, отмечая праздники и памятные дни, которые являются частью повседневной жизни этих Северо-Африканских стран.

Бродвейский-джаз

               

Бродвейский джаз – это очень выразительный и энергичный танец, танец образа, веселый в исполнении, который ко всему прочему еще и улучшает координацию движений.

Танец самых различных направлений и балет смешались, и в результате родилось новое танцевальное направление под названием «джаз». Открывателями джаз-танца считаются африканцы и афроамериканцы. В основе техники этого танца лежит негритянский фольклор, который смешан с танцами различных эмигрантов на территории США.
Основными принципами джаз-танца являются – импровизация, полицентрия, полиритмия. Импровизация - это сущность африканского танца, поэтому имногие известные исполнители джаз-танца, организовавшие школы, становились родоначальниками.
В основе джаз-танца лежат такие направления как модерн, свинг, а также хип-хоп и брейк-данс. А основным направлением джаза является бродвейский джаз.
Заниматься можно в любом возрасте, независимо от роста и веса, но лучше начинать с 13 лет, когда организм уже сформирован и кости достаточно крепкие, так как джаз-танец требует большого напряжения спины и таза.