Латиноамериканські танці (танго, мамба, сальса та ін.)

Латиноамерика́нська му́зика (ісп. música latinoamericana) — узагальнена назва музичних стилів і жанрів країн Латинської Америки, а також музика вихідців з цих країн, які компактно проживають на території інших держав і утворюють великі латиноамериканські спільноти (наприклад, у США). У розмовній мові часто використовується скорочена назва «латинська музика» (ісп. música latina).

Латиноамериканська музика, роль якої в повсякденному житті Латинської Америки вельми висока, є сплавом багатьох музичних культур, проте

основу       її       складають 3 компоненти: іспанська (або португальська),  африканська і індіанська музичні культури. До Латинської Америки входять 33 країни і 13 республік, серед яких – Мексика, Куба, Уругвай, Панама, Нікарагуа, Бразилія, Аргентина…Як правило, латиноамериканські пісні виконуються іспанською або португальською мовами, рідше — французькою. Латиноамериканські виконавці, що живуть у США, зазвичай двомовні і нерідко використовують тексти англійською мовою.

       

Латинська Америка дала світу свою особливу музичну й танцювальну культуру. Латиноамериканські танці ще з початку 20 ст. почали проникати в Європу й Північну Америку. Чимало з них у видозміненій формі увійшли до латиноамериканської програми бальних танців. Інші, хоча не кодифіковані, були й залишаються популярними на танцювальних майданчиках.

Аргентина дала світу танго. В самій країні танцюють аргентинське танго, відмінне за технікою й стилем від європейського танго, що розвинулося під його впливом, попри те, що обидва танці танцюються під одну музику.

Бразилія відома самбою - музичним стилем і танцем. Як і у випадку із танго, бразильська самба відрізняється за технікою виконання від кодифікованої бальної самби. В Бразилії виникло також танцювально-бойове мистецтво капоейра.

Велика кількість танців зародилася на Кубі, яка до революції була надзвичано популярним курортом для багатих американців, що шукали нових розваг. Румба і ча-ча-ча згодом були кодифіковані й стали частиною латиноамериканської програми бальних танців. Свого часу були популярними й інші танці кубинського походження: мамбо, сальса.

Домініканська Республіка — батьківщина бачата і меренге.

        Латинська Америка дала світу свою особливу музичну й танцювальну культуру. Латиноамериканські танці ще з початку ХХ століття почали проникати в Європу та Північну Америку. Аргентина дала світу танго. Цікаво, що в самій країні аргентинське танго відрізняється за технікою й стилем виконання від європейського. Танго — це танець пристрасті, це танець, який виконує чоловік ногами жінки. Його рух дозволяє передати любов, ненависть, ревнощі, радість, відчай. Танго неймовірно експресивний і емоційний, у ньому немає місця делікатній стриманості. Це неприборкані яскраві емоції, океан пристрастей. Як сказав Енріке Сантос Діссеполо, один із найвідоміших поетів, який писав вірші і музику танго: «Танго — це суміш люті, болю, віри та її відсутності». Хуан Д’Аріенсо, відомий аргентинський танцюрист 40-х років ХХ ст., казав, що танго — це ритм, нерв, сила і характер. Вважається, що цей танець має африканське коріння — це африканська мілонга.

       Велика кількість танців зародилася на Кубі. Наприклад, румба і ча-ча-ча кодифіковані і є частиною латиноамериканської програми бальних танців. Свого часу були популярними й інші танці кубинського походження, зокрема,  мамбо та сальса. Одним з найпопулярніших і найулюбленіших танців у Еквадорі є сальса – танець свободи, любові й щастя, який гармонійно поєднав народні африканські танці з кубинським фольклором, бальними танцями та елементами акробатики. З іспанської це слово перекладається як «соус», що вказує на багатокомпонентність цього танцю. Домініканська Республіка – батьківщина бачата і меренге. Неповторний, романтичний, сповнений почуттів латиноамериканський танець бачата (слово в перекладі з іспанської означає «забава і веселощі», а також «зустрічі і вечірки під музичний супровід»). Провідна роль у цьому танці відведена ногам, які роблять досить швидкі й хитромудрі рухи. Крім того, в бачаті досить багато поворотів, які виконуються практично безперервно. Меренге – це танець, який має чуттєвий характер. Велике значення в танці мають елементи флірту та імпровізації. Найчастіше це парний танець, але, щоб продемонструвати глядацькій аудиторії та партнеру чи партнерці свою майстерність, танцюристи часто вводять у меренге сольні елементи. Основним рухом цього танцю є прогулянковий крок у такт музиці. Кількість кроків залежить тільки від бажання танцюристів. У танці використовується багато фігур, таких як рухи плечима в прискореному темпі, обертання стегнами і корпусом тощо. Костюм тих, хто виконує меренге, найчастіше оздоблений безліччю різноманітних прикрас. Життя – це боротьба! Танець пасадобль саме про боротьбу. Горді й темпераментні іспанці вважали, що тільки переможець-тореро гідний життя, успіху та кохання. У перекладі з іспанської мови «рaso doble» означає «подвійний крок», оскільки кожен другий крок у танці підкреслений. Пасадобль відображає один з аспектів життя й побуту іспанців, а саме кориду – бій биків. Це своєрідне театралізоване дійство, де партнер зображує гордого, упевненого в собі тореро, а партнерка, зазвичай, його плащ. Музика пасадобля енергійна, темпераментна, запальна. Це най- швидший танець латиноамериканської програми і єдиний, у якому головна роль відводиться не партнерці, а партнерові. У пасадоблі, порівняно з іншими танцями латиноамериканської програми, акцент робиться не на техніці виконання, а на драматизмі. Це єдиний танець, у якому присутня сюжетна лінія. Він, як і, власне, життя, включає в себе і пристрасть, і любов, і боротьбу, і поразки, і перемогу. Бразилія відома самбою – музичним стилем і танцем, а також танцювально-бойовим мистецтвом капоейра. Слово «самба» має африканські корені. Ангольською «самба» означає рух тіла з доторканням танцівників одне до одного животами. Подібні елементи використовувалися в африканських ритуалах і були покликані сприяти родючості. Чимало із цих танців у видозміненій формі ввійшли до латиноамериканської програми бальних танців. Інші, хоч і не кодифіковані, були й залишаються популярними на танцювальних майданчиках.

«Життя – як карнавал, адже більшість тих, хто нас оточує, – у масках»

Візитівкою Латинської Америки є карнавал у Бразилії. Щороку в лютому (а це – самий розпал бразильського літа) уся країна занурюється у шоу, що триває чотири доби! Найважливіше дійство карнавалу – парад провідних шкіл самби, які показують свою красу і майстерність на величезному «самбодромі». Це – ціла вистава з власним сюжетом. (Кожна школа самби має для виступу близько 80 хвилин). Найчастіше це або історична подія, або вшанування якоїсь особистості, або тема відомої легенди. Підготовка до виступу триває не менше року. Для цієї вистави виготовляють нові костюми, готують яскраві декорації, світлові та піротехнічні ефекти, а також розучують нові тематичні пісні. Однак головним стрижнем виступу є запальна самба — ідеальний засіб самовираження всіх учасників.

      У Ріо­-де-­Жанейро карнавал у формі змагання проводиться з 1932 року. Ця традиція бере початок від португальської масляної – вуличних розваг, під час яких пустуни обливали одне одного водою, обсипали борошном і сажею, кидалися яйцями тощо. Португальська масляна відбувалася напередодні Великого посту за католицьким календарем, тобто періоду спокути, що символізувало звільнення – саме цей аспект був сприйнятий карнавалом. До Нового Світу карнавали завезли європейці, хоча не в усіх латиноамери­ канських країнах вони прижилися. Зате вкорінилися у Бразилії. Раби з Африки із задоволенням брали участь у традиційних забавах португальців. Закривши обличчя масками, вони чіплялися до перехожих, обсипаючи їх борошном і сажею чи обливаючи різною рідиною. Завезена до Бразилії в XVII столітті португальська масляна згодом сприйняла вплив карнавалів інших європейських країн – Італії та Франції. Саме тоді маски, фантастичні костюми і такі персонажі, як П’єро, Коломбіна (Мальвіна) та Король Момо (веселий товстун), прийшли на бразильське свято. Саме в цей період з’явилися перші «блоки» (blocos – святкові групи, вишикувані прямокутником), «мотузки» (cordoes – святкові групи, вишикувані вервечкою) і «корсари» (corsos – святкові групи, стилізовані під піратів), а також паради прикрашених автомобілів. Відтоді свято набрало сили й сягнуло практично всіх куточків Бразилії. Рік за роком ставали багатшими танці й пісні, з’явилися нові наспіви та ритми. Наприкінці XIX століття виникли ранчо – гурти людей у фантастичних карнавальних костюмах (по суті, попередники нинішніх шкіл самби), які виходили на вулицю з піснями й танцями, із заздалегідь поставленим театральним дійством і цілим набором музичних інструментів. Репертуар ранчо базувався на африканському фольклорі. Згодом найпопулярніші ранчо злилися в більш численні товари- ства, що почали функціонувати як клуби, упродовж усього року займаючись підготовкою до карнавальної ходи. Небачено розкішні й барвисті алегоричні екіпажі, створювані цими клубами, викликали захват і шаленство жителів і гостей Ріо. Саме тоді карнавал у дусі часу поповнився новинкою – корсо – так називався парад автомобілів, оздоблених і заповнених веселими молодими людьми, які жбурляють у глядачів конфеті та серпантин і обливають одне одного одеколоном зі спеціальних пристосувань.

Латиноамериканські танці— загальна назва бальних і народних танців,  які сформувалися на території  Латинської Америки. Подібно тому як сама Латинська Америка з’явилась в результаті іспансько-португальскої колонізації, так і латиноамериканські танці в основі мали переважно іспанський вплив.

Танці хабанера  та румба зявились на основі завезеного в XVIII столітті  контрабанса, а бачата - на основі болеро. В бразильській самбі, кубинських мамбі і румбі  крім європейських традицій просліджуються і африканські, і індійскі. Унікальним латиноамериканським танцем признане танго.

 Характерні риси латиноамериканських танців – енергійні, запальні рухи.

Плаття дівчат, як правило, короткі, відкриті. Костюми  хлопців теж  облягають фігуру, часто (але не завжди) чорного кольору. Сенс таких костюмів — показати роботу м’язів спортсменів.

В XX ст. спостерігається розквіт латиноамериканських танців. З’являються такі нові види як сальса, ча-ча-ча і реггетон.

В наш час до програми  латиноамериканських бальних танців входять 5 елементів:

§  Самба

§  Ча-ча-ча

§  Румба

§  Пасодобль

§  Джайв