Тропи

Тропи літературних творів — важливі елементи, які визначають художню вартісність творів. Тропи — це засоби увиразнення мови творів, які реалізуються в словах чи словосполученнях. Вони бувають різноманітними. Що більше тропів у творі, то більшої художньої вартості він набуває. Правильне  їх використання вказує на неабияку майстерність митця. Учасник ЗНО повинен знати тропи, які найчастіше трапляються в художній літературі, і вміти визначати їх у творах.

---

Епітет — художнє означення певних особливостей зображуваного предмета. У ролі епітета виступають:

• прикметники (зелений став);
• прислівники (сплять щасливо);
• іменники (Україна-мати);
• дієприслівники (співають ідучи).

Розрізняють зорові епітети (сизий вечір), слухові (дзвінкий голос), нюхові (духмяна трава),метафоричні (залізний характер), постійні (в народній поезії: сира земля, темний ліс, сірий вовк тощо).

Епітет як художнє означення слід відрізняти від логічного означення, котре відбиває основний, загальнозначущий зміст предмета, тоді як художнє означення — лише певну індивідуальну властивість його з погляду автора: біла крейда — срібна крейда; цегляна хата — весела хата.

---

Порівняння — вид тропу, уподібнення одного предмета чи явища іншому, у якому названо обидва порівнювальні елементи. «Ніч — мов криниця без дна» (М. Рильський).

Відомі різні типи порівнянь:

1) Утворені з допомогою сполучників як, мов, наче, неначе, ніби:

Заспіваю, заридаю, 
Як мала дитина.
(Т. Шевченко)

2) Безсполучникові:

«Наш народ — океан» 
(П. Тичина).

3) Утворені за допомогою іменника в орудному відмінку:

Синє море звірюкою
То стогне, то виє.
(Т. Шевченко)

4) Заперечні:

Не тополю високую 
Вітер нагинає, 
Дівчинонька одинока 
Долю зневажає.
(Т. Шевченко)

Останні характерні для народної поезії.

По той бік гора, по сей бік гора, 
Поміж тими крутими горами 
Сходила зоря.

Ой то ж не зоря — дівчина моя
З новенькими та відерцями 
По водицю йшла.

---

Метафора — один з основних тропів, уподібнення одних предметів і явищ іншим за певними схожими ознаками.

Наприклад: «За думою дума роєм вилітає» (Т. Шевченко). Тут плин думок уподібнюється летові рою бджіл. Різновидами метафори є уособлення і символ. В уособленні неживому предмету надаються властивості живої істоти (інколи вживається термін персоніфікація).

Верба слуха соловейка,
Дивиться в криницю.
(Т. Шевченко)

Вже червоніють помідори,
І ходить осінь по траві.
(М. Рильський)

Метафори бувають прості й розгорнуті або багатокомпонентні. Останні широко представлені в «Слові о полку Ігоревім»:

Солнце ему грозою путь заступаше, 
Нощь стонущи ему грозою птиц убуди; 
Свист зверин вста,
Збися див кличет верху древа,
Велит послушати земли незнаеме…

---

Алегорія — іносказання, троп, у якому ідеї, думки, абстрактні поняття через уподібнення передаються в конкретних образах.

Алегорія — це розгорнута метафора. Алегорична мова характерна для байок, казок про тварин, притч, загадок тощо. Часто використовується письменниками в умовах політичної цензури для утвердження певних ідей, викриття негативних суспільних явищ.

---

Гіпербола — вид тропу, в основі якого лежить надмірне перебільшення тих чи інших властивостей зображуваних людей, предметів і явищ. Гіпербола сприяє глибокому й виразному розкриттю суттєвого й типового.

Часто вживається в народній поезії для характеристики героїчних подій, билинних богатирів, негативних героїв. Використовується і як засіб гумору. У Остапа Вишні рибалка говорить: «Сома мені доводилося бачити такого завбільшки, як комбайн, тільки трохи довшого».