Японський сад

Призначення японського ландшафтного саду полягає у створенні маленької моделі пейзажу. Перші два типи таких садів — райські та сухі — призначалися для глибоких роздумів відвідувача, котрий стоїть на одному місці, з якого відкривається найкращий вид. Інші два різновиди — ландшафтні та чайні сади — створюються для повільних прогулянок та споглядання природної краси.

Обов’язкові елементи японських садів — водойми, острів на озері, мости, спеціально розміщене декоративне каміння, незвичайні світлові ефекти та звивисті переходи через струмки, викладені камінням. Неперевершений ефект також створюється за рахунок відображень у воді особливо гарних місць японського саду.

Кожна деталь японського саду має свій зміст, для чого використовуються рослини, специфічні лише для Японії. В основному це вічнозелені дерева, карликові сосни, ялівець, мох, рододендрони.

Прикладом райського саду є парк Моцудзі, в якому панує дух буддійського просвітлення. Невеликі острови та скелясті береги викладені камінням. Сухі сади біля буддійських храмів є групами ретельно дібраних каменів.

Вони разом із гравієм створюють композицію для медитацій. Такий сад можна побачити при храмі Рьоандзі у Кіото.

У чайних садах до чайного будиночку веде маленька доріжка, яка ніби символізує перехід від реальності до таємничого світу чайних церемоній. Особливістю цих садів також є бамбукові огорожі. Вигляд ландшафтних садів змінюється з кожним кроком відвідувачів, відкриваючи нові перспективи.

Важливим пам’ятником японської культури є сад Санкей-ен, створений у 1906 році. На великій території площею 180 000 м² розміщені шістнадцять будівель з усієї Японії — пагода з Кіото, вілла з півострова Кії, чайний будиночок Тьосікаку, типовий селянський будинок з Гіфу. Взимку у парку квітнуть сливи, навесні — традиційна для японців сакура, влітку — іриси, восени — хризантеми, які також є символічними для Японії.

Парк Ріцурін є одним із найгарніших у Японії, що створювався на фоні гори Сіун протягом понад ста років. Він включає багато водойм та павільйонів, де мешкають прекрасні білі чаплі. Особливою красою відзначається сад Синдзюку Гоен під час цвітіння сакури. У садах вілли Катсура довкола великого ставка відтворені гори, моря, рисові плантації. Особливість цього парку становлять живі бамбукові огорожі. Сад Коракуен витриманий у стилі «рухливого ландшафту», де кожний поворот відкриває для відвідувачів новий кут зору на ставок, струмок чи пагорб. У Коракуені вперше використані газони, не характерні для японських садів. У саду Мімурото є невеликий буддійський храм, висаджені десять тисяч кущів гортензій, двадцять тисяч азалій і тисяча кущів рододендрону.

Багатовікова традиція японців — взаємини між природою і людиною, абсолютизація краси природи і підпорядкування діяльності людини її законам не вичерпується тільки створенням ландшафтних садів. Це і надання нового життя зрізаним рослинам та квітам — суто східне мистецтво ікебана.

Зрізуючи рослини, монахи Стародавнього Китаю давали їм нове життя у своїх композиціях, намагаючись при цьому не наслідувати природу, а створити витончену композицію для підношення богам. Сьогодні в Японії ікебана втратила ритуальне значення дару Будді та предкам, перетворившись на особливий вид мистецтва.

Суть мистецтва ікебани полягає у створенні композиції з квітів та гілочок (у сучасних ікебанах дозволяється використання й інших матеріалів — каміння, коріння, кріплення для квітів). Ця композиція повинна відображати гармонію взаємозв’язків між небом, землею та людиною. Основа ікебани — трикутник, де найвищі гілки символізують небо, народження, душу; середні — людину, життя, розум; найкоротші — землю, смерть, тіло. Трибічний порядок породжує в людях прагнення досконалості, ідеалу, якого не існує. Людина, котра виготовляє ікебану в тиші, спокої та роздумах про прагнення до власного ідеалу, створює композицію, сповнену свої думок та настроїв. Мудрість цього мистецтва виявляється з часом. Спочатку завжди хочеться додати до витвору багато елементів, але навчання мистецтва ікебани — це наука прибирання зайвого. Ікебана вчить задовольнятися мінімумом. Також ікебана — це мистецтво мінливості. Вона є красивою лише у конкретний момент, і прагнення зберегти її красу назавжди не є головним.

Створення ікебани лише здається простою справою. В Японії вважають, що не можна займатися справою, не ставши у ній професіоналом, тому сьогодні існує понад 300 шкіл та напрямків ікебани. Створення ікебани для японців — священний ритуал, справа, якої навчаються все життя. Простота як знак оригінальності та одиничне як знак цілого — це те, що робить ікебану найпопулярнішим національним мистецтвом Японії.

Ще одним з невід’ємних елементів японської культури є чайна церемонія, що являє собою давній ритуал і походить із однієї з форм медитації. У минулому чай був особливим напоєм, який уживали під час молитов і медитацій. У заможних родинах Давньої Японії були популярними чайні турніри, під час яких дегустували велику кількість сортів чаю. За чашкою чаю селяни полюбляли вести бесіди та вирішувати свої справи. Чайна церемонія сформувалася на протиставленні китайським пишним чайним дегустаціям. Японський стиль спільного вживання цього напою відзначався простотою та природністю і був сформований у XIII ст. Спеціально для церемоній було розроблено чайний будиночок, до якого вела одна доріжка, та специфічний керамічний посуд. Вживання цього напою перетворилося на міні-спектакль, який об’єднує чотири основні принципи: гармонію, шанобливість, чистоту і спокій.

Існують декілька основних видів чайної церемонії: нічна, на сході сонця, ранкова, післяобідня, вечірня. Чайний будиночок є взірцем чистої простоти. Він має одну кімнату та низький вхід, і до нього не можна входити озброєним — усе це символізує те, що людина повинна залишити все земне, увесь свій неспокій за стінами будиночку. Посуд для церемонії обов’язково має бути дуже простим, грубої роботи і старим, що символізує пам’ять про минуле. Перед церемонією запрошені люди збираються в одному місці і розмовляють на чітко визначені теми, створюючи відповідний настрій та атмосферу очікування важливого дійства, зустрічі з прекрасним.

Далі вони проходять доріжкою до будиночку, споглядаючи розкіш саду навколо і залишаючи надворі все мирське. Перед будинком їх зустрічає хазяїн та запрошує умитися і помити руки. Обмивання символізує духовне та тілесне очищення. Коли гості входять до будинку та споглядають його прекрасну простоту, окріп уже готовий. Перед церемонією їм подають легку їжу і потім запрошують на невелику прогулянку. Далі — її найважливіша частина — приготування порошкового зеленого чаю, що відбувається в абсолютній тиші. Одну велику чашу з напоєм передають по колу, починаючи з найповажнішого гостя, що символізує цілісність та єдність людей, які зібралися разом. Коли чаша стає порожньою, вона ще раз передається по колу, щоб кожен з гостей міг оцінити її зовнішній вигляд. Після найбільш медитативної частини церемонії гості починають бесіду, під час якої не говорять про справи та повсякденні хвилювання. Потім подається чай окремо кожному з гостей, які обговорюють будинок, його оформлення, красу саду, посуд, вислів на особливому сувої з ієрогліфами, що обов’язково повинен бути в наявності. Квіти у будинку міняються хазяїном на ті, що розпустилися повністю. Це символізує собою кінець церемонії. Хазяїн, вибачаючись, проводжає гостей та прибирає помешкання.

Дуже важливо, щоб чайний будиночок залишився після церемонії в такому ж вигляді, як і був до неї, що символізує те, як гості та хазяїн цінують кожну мить життя.

Паркова культура є невід’ємною частиною будь-якої епохи життя людства, супроводжує його з найдавніших часів. Люди і сьогодні із задоволенням милуються красою старовинних парків дворянських садиб, відвідують сучасні міські парки і сквери, без яких немислиме жодне масове свято. Разом з тим митці мають сприятливі умови для створення витворів мистецтва, адже краса садів стимулює до відтворення її в багатьох жанрах художньої творчості, відкриваючи нові можливості естетичного сприйняття людиною цієї природної краси.

І в наш час технічного прогресу, коли, з одного боку, рівень технологій піднявся до небувалих висот, а з іншого — зростає екологічна загроза, паркова культура покликана зіграти вирішальну роль у створенні здорового середовища в усіх сферах життя і діяльності суспільства.