Тропи
Тропи літературних творів — важливі елементи, які визначають художню вартісність творів. Тропи — це засоби увиразнення мови творів, які реалізуються в словах чи словосполученнях. Вони бувають різноманітними. Що більше тропів у творі, то більшої художньої вартості він набуває. Правильне їх використання вказує на неабияку майстерність митця. Учасник ЗНО повинен знати тропи, які найчастіше трапляються в художній літературі, і вміти визначати їх у творах.
Епітет — художнє означення певних особливостей зображуваного предмета. У ролі епітета виступають:
- прикметники (зелений став);
- прислівники (сплять щасливо);
- іменники (Україна-мати);
- дієприслівники (співають ідучи).
Розрізняють зорові епітети (сизий вечір), слухові (дзвінкий голос), нюхові (духмяна трава),метафоричні (залізний характер), постійні (в народній поезії: сира земля, темний ліс, сірий вовк тощо).
Епітет як художнє означення слід відрізняти від логічного означення, котре відбиває основний, загальнозначущий зміст предмета, тоді як художнє означення — лише певну індивідуальну властивість його з погляду автора: біла крейда — срібна крейда; цегляна хата — весела хата.
Порівняння — вид тропу, уподібнення одного предмета чи явища іншому, у якому названо обидва порівнювальні елементи. «Ніч — мов криниця без дна» (М. Рильський).
Відомі різні типи порівнянь:
1) Утворені з допомогою сполучників як, мов, наче, неначе, ніби:
Заспіваю, заридаю,
Як мала дитина.
(Т. Шевченко)
2) Безсполучникові:
«Наш народ — океан»
(П. Тичина).
3) Утворені за допомогою іменника в орудному відмінку:
Синє море звірюкою
То стогне, то виє.
(Т. Шевченко)
4) Заперечні:
Не тополю високую
Вітер нагинає,
Дівчинонька одинока
Долю зневажає.
(Т. Шевченко)
Останні характерні для народної поезії.
По той бік гора, по сей бік гора,
Поміж тими крутими горами
Сходила зоря.Ой то ж не зоря — дівчина моя
З новенькими та відерцями
По водицю йшла.
Метафора — один з основних тропів, уподібнення одних предметів і явищ іншим за певними схожими ознаками.
Наприклад: «За думою дума роєм вилітає» (Т. Шевченко). Тут плин думок уподібнюється летові рою бджіл. Різновидами метафори є уособлення і символ. В уособленні неживому предмету надаються властивості живої істоти (інколи вживається термін персоніфікація).
Верба слуха соловейка,
Дивиться в криницю.
(Т. Шевченко)
Вже червоніють помідори,
І ходить осінь по траві.
(М. Рильський)
Метафори бувають прості й розгорнуті або багатокомпонентні. Останні широко представлені в «Слові о полку Ігоревім»:
Солнце ему грозою путь заступаше,
Нощь стонущи ему грозою птиц убуди;
Свист зверин вста,
Збися див кличет верху древа,
Велит послушати земли незнаеме…
Алегорія — іносказання, троп, у якому ідеї, думки, абстрактні поняття через уподібнення передаються в конкретних образах.
Алегорія — це розгорнута метафора. Алегорична мова характерна для байок, казок про тварин, притч, загадок тощо. Часто використовується письменниками в умовах політичної цензури для утвердження певних ідей, викриття негативних суспільних явищ.
Гіпербола — вид тропу, в основі якого лежить надмірне перебільшення тих чи інших властивостей зображуваних людей, предметів і явищ. Гіпербола сприяє глибокому й виразному розкриттю суттєвого й типового.
Часто вживається в народній поезії для характеристики героїчних подій, билинних богатирів, негативних героїв. Використовується і як засіб гумору. У Остапа Вишні рибалка говорить: «Сома мені доводилося бачити такого завбільшки, як комбайн, тільки трохи довшого».
