“Я в серці маю те, що не вмирає”: 

ТОП-15 цитат Лесі Українки

Лариса Петрівна Косач-Квітка (таке справжнє ім’я письменниці, – Ред.) Пішла з життя в 42 роки через туберкульоз кістки.

Ця сильна особистість – приклад сили духу і стійкості. Незважаючи на важку хворобу, вона боролася, творила і не здавалася.

В знак пам’яті, пропонуємо вам прочитати топ-15 її цитат, які додають сил.

За матеріалами obozrevatel.com

Стежте за нами!

                     Японський сад

Призначення японського ландшафтного саду полягає у створенні маленької моделі пейзажу. Перші два типи таких садів — райські та сухі — призначалися для глибоких роздумів відвідувача, котрий стоїть на одному місці, з якого відкривається найкращий вид. Інші два різновиди — ландшафтні та чайні сади — створюються для повільних прогулянок та споглядання природної краси.

Обов’язкові елементи японських садів — водойми, острів на озері, мости, спеціально розміщене декоративне каміння, незвичайні світлові ефекти та звивисті переходи через струмки, викладені камінням. Неперевершений ефект також створюється за рахунок відображень у воді особливо гарних місць японського саду.

Кожна деталь японського саду має свій зміст, для чого використовуються рослини, специфічні лише для Японії. В основному це вічнозелені дерева, карликові сосни, ялівець, мох, рододендрони.

Прикладом райського саду є парк Моцудзі, в якому панує дух буддійського просвітлення. Невеликі острови та скелясті береги викладені камінням. Сухі сади біля буддійських храмів є групами ретельно дібраних каменів.

Вони разом із гравієм створюють композицію для медитацій. Такий сад можна побачити при храмі Рьоандзі у Кіото.

У чайних садах до чайного будиночку веде маленька доріжка, яка ніби символізує перехід від реальності до таємничого світу чайних церемоній. Особливістю цих садів також є бамбукові огорожі. Вигляд ландшафтних садів змінюється з кожним кроком відвідувачів, відкриваючи нові перспективи.

Важливим пам’ятником японської культури є сад Санкей-ен, створений у 1906 році. На великій території площею 180 000 м² розміщені шістнадцять будівель з усієї Японії — пагода з Кіото, вілла з півострова Кії, чайний будиночок Тьосікаку, типовий селянський будинок з Гіфу. Взимку у парку квітнуть сливи, навесні — традиційна для японців сакура, влітку — іриси, восени — хризантеми, які також є символічними для Японії.

Парк Ріцурін є одним із найгарніших у Японії, що створювався на фоні гори Сіун протягом понад ста років. Він включає багато водойм та павільйонів, де мешкають прекрасні білі чаплі. Особливою красою відзначається сад Синдзюку Гоен під час цвітіння сакури. У садах вілли Катсура довкола великого ставка відтворені гори, моря, рисові плантації. Особливість цього парку становлять живі бамбукові огорожі. Сад Коракуен витриманий у стилі «рухливого ландшафту», де кожний поворот відкриває для відвідувачів новий кут зору на ставок, струмок чи пагорб. У Коракуені вперше використані газони, не характерні для японських садів. У саду Мімурото є невеликий буддійський храм, висаджені десять тисяч кущів гортензій, двадцять тисяч азалій і тисяча кущів рододендрону.

Багатовікова традиція японців — взаємини між природою і людиною, абсолютизація краси природи і підпорядкування діяльності людини її законам не вичерпується тільки створенням ландшафтних садів. Це і надання нового життя зрізаним рослинам та квітам — суто східне мистецтво ікебана.

Зрізуючи рослини, монахи Стародавнього Китаю давали їм нове життя у своїх композиціях, намагаючись при цьому не наслідувати природу, а створити витончену композицію для підношення богам. Сьогодні в Японії ікебана втратила ритуальне значення дару Будді та предкам, перетворившись на особливий вид мистецтва.

Суть мистецтва ікебани полягає у створенні композиції з квітів та гілочок (у сучасних ікебанах дозволяється використання й інших матеріалів — каміння, коріння, кріплення для квітів). Ця композиція повинна відображати гармонію взаємозв’язків між небом, землею та людиною. Основа ікебани — трикутник, де найвищі гілки символізують небо, народження, душу; середні — людину, життя, розум; найкоротші — землю, смерть, тіло. Трибічний порядок породжує в людях прагнення досконалості, ідеалу, якого не існує. Людина, котра виготовляє ікебану в тиші, спокої та роздумах про прагнення до власного ідеалу, створює композицію, сповнену свої думок та настроїв. Мудрість цього мистецтва виявляється з часом. Спочатку завжди хочеться додати до витвору багато елементів, але навчання мистецтва ікебани — це наука прибирання зайвого. Ікебана вчить задовольнятися мінімумом. Також ікебана — це мистецтво мінливості. Вона є красивою лише у конкретний момент, і прагнення зберегти її красу назавжди не є головним.

Створення ікебани лише здається простою справою. В Японії вважають, що не можна займатися справою, не ставши у ній професіоналом, тому сьогодні існує понад 300 шкіл та напрямків ікебани. Створення ікебани для японців — священний ритуал, справа, якої навчаються все життя. Простота як знак оригінальності та одиничне як знак цілого — це те, що робить ікебану найпопулярнішим національним мистецтвом Японії.

Ще одним з невід’ємних елементів японської культури є чайна церемонія, що являє собою давній ритуал і походить із однієї з форм медитації. У минулому чай був особливим напоєм, який уживали під час молитов і медитацій. У заможних родинах Давньої Японії були популярними чайні турніри, під час яких дегустували велику кількість сортів чаю. За чашкою чаю селяни полюбляли вести бесіди та вирішувати свої справи. Чайна церемонія сформувалася на протиставленні китайським пишним чайним дегустаціям. Японський стиль спільного вживання цього напою відзначався простотою та природністю і був сформований у XIII ст. Спеціально для церемоній було розроблено чайний будиночок, до якого вела одна доріжка, та специфічний керамічний посуд. Вживання цього напою перетворилося на міні-спектакль, який об’єднує чотири основні принципи: гармонію, шанобливість, чистоту і спокій.

Існують декілька основних видів чайної церемонії: нічна, на сході сонця, ранкова, післяобідня, вечірня. Чайний будиночок є взірцем чистої простоти. Він має одну кімнату та низький вхід, і до нього не можна входити озброєним — усе це символізує те, що людина повинна залишити все земне, увесь свій неспокій за стінами будиночку. Посуд для церемонії обов’язково має бути дуже простим, грубої роботи і старим, що символізує пам’ять про минуле. Перед церемонією запрошені люди збираються в одному місці і розмовляють на чітко визначені теми, створюючи відповідний настрій та атмосферу очікування важливого дійства, зустрічі з прекрасним.

Далі вони проходять доріжкою до будиночку, споглядаючи розкіш саду навколо і залишаючи надворі все мирське. Перед будинком їх зустрічає хазяїн та запрошує умитися і помити руки. Обмивання символізує духовне та тілесне очищення. Коли гості входять до будинку та споглядають його прекрасну простоту, окріп уже готовий. Перед церемонією їм подають легку їжу і потім запрошують на невелику прогулянку. Далі — її найважливіша частина — приготування порошкового зеленого чаю, що відбувається в абсолютній тиші. Одну велику чашу з напоєм передають по колу, починаючи з найповажнішого гостя, що символізує цілісність та єдність людей, які зібралися разом. Коли чаша стає порожньою, вона ще раз передається по колу, щоб кожен з гостей міг оцінити її зовнішній вигляд. Після найбільш медитативної частини церемонії гості починають бесіду, під час якої не говорять про справи та повсякденні хвилювання. Потім подається чай окремо кожному з гостей, які обговорюють будинок, його оформлення, красу саду, посуд, вислів на особливому сувої з ієрогліфами, що обов’язково повинен бути в наявності. Квіти у будинку міняються хазяїном на ті, що розпустилися повністю. Це символізує собою кінець церемонії. Хазяїн, вибачаючись, проводжає гостей та прибирає помешкання.

Дуже важливо, щоб чайний будиночок залишився після церемонії в такому ж вигляді, як і був до неї, що символізує те, як гості та хазяїн цінують кожну мить життя.

Паркова культура є невід’ємною частиною будь-якої епохи життя людства, супроводжує його з найдавніших часів. Люди і сьогодні із задоволенням милуються красою старовинних парків дворянських садиб, відвідують сучасні міські парки і сквери, без яких немислиме жодне масове свято. Разом з тим митці мають сприятливі умови для створення витворів мистецтва, адже краса садів стимулює до відтворення її в багатьох жанрах художньої творчості, відкриваючи нові можливості естетичного сприйняття людиною цієї природної краси.

І в наш час технічного прогресу, коли, з одного боку, рівень технологій піднявся до небувалих висот, а з іншого — зростає екологічна загроза, паркова культура покликана зіграти вирішальну роль у створенні здорового середовища в усіх сферах життя і діяльності суспільства.

Урок 28

Тема: Японський сад, ікебана. «Корейський традиційний сад» у Києві

Мета: 1) формувати ключові міжпредметні компетентності у вивченні пам’яток мистецтва Японії й Кореї, знайомстві з східними культурними традиціями;  

2) розвивати вміння аналізувати смаки японців і корейців, навички створення композицій з каміння й паперу; розширювати загальний кругозір;

3) виховувати ціннісно-світоглядні орієнтації, потреби у творчому самовираженні та естетичному самовдосконаленні

Наскрізна змістовна лінія: «Громадянська відповідальність»

ОБЛАДНАННЯ: комп’ютер,  медіапроектор, мультимедійна презентація, відеоматеріал, матеріал для створення ікебани, саду каменів

ТИП УРОКУ: комбінований, поглиблення  теми

МЕТОДИ:  аудіовізуальний, порівняння і зіставлення, комплексний вплив мистецтва, художня драматургія, діалог культур

                                               Хід уроку:

1.Організаційний етап                     

На що спирається живопис Далекого Сходу?

Які жанри найчастіше зустрічаються?

2.Мотиваційний етап

      Окрім живопису в далекосхідній культурі високого розвитку набула садово-паркова архітектура. Китайські сади були кількох типів: імператорські, храмові, індивідуальні, призначені для родини та друзів. Їх прикрашали дерева і квіти, павільйони й альтанки, водойми та декоративне каміння.

  Японські сади лаконічні, багатозначні й символічні, вони покликані слугувати відпочинком від суєти, засобом відновлення рівноваги душі. Кожен об’єкт має своє смислове навантаження.

Які традиції в культурі Далекого Сходу набули популярності?

  В основу моделі японського саду покладено союз трьох головних стихій – води, каміння і рослин. Вода (або пісок, який її замінює) асоціюється з водоймами (озерами й гірськими річками). Камені символізують гори, скелі, острови. Невеликі рослини, з яких створюють композиції, за контурами нагадують лісові пейзажі.

З-поміж видів японських садів виділяють: сад дерев, сад води, сад чайної церемонії, сад цубо, сад каменів.

     Формування засад японського садівництва відбувалося під впливом еволюції японської архітектури, а також релігійно-філософських уявлень японської знаті. Початково сад був складовою резиденцій аристократів, але згодом був запозичений буддистськими монастирями і знатними самураями. З 19 століття він набув поширення серед японських простолюдинів, ставши невід'ємною частиною багатьох приватних будинків. У 20 столітті  спорудження садів у японському стилі стало популярним серед іноземців. Трійка найвідоміших садів Японії: Кенрокуен (Канадзава, Ісікава), Ґоракуен (Окаяма) і Кайракуен 

                           Естетика садів Японії

       Японський сад – явище дивовижне. Його філософія і благородна вишуканість пов'язана з релігійними і національними особливостями сприйняття японцями навколишнього світу. Діючі в Японії релігії –  це синтоїзм і дзен-буддизм. Вони проповідують вчення про те, що споглядання природи наближає до осягнення законів буття.

     Жителі Країни Вранішнього Сонця вважають, що в природі немає нічого некрасивого. Об'єкти поклоніння – водоспади, дерева, гори. Художній образ завжди сприймається активно, його домислюють і співпереживають з автором. Японські сади лаконічні, багатозначні і символічні.

     Дуже часто сприйняття фіксується на якомусь одному основному компоненті – це може бути сад каменів, водоспадів або мохів. Особливість такого саду полягає в переважанні одного елемента над іншими і для справжніх поціновувачів мистецтва такий сад є справжньою скарбницею передачі думок і почуттів автора.

      Європейський сад створений для того, щоб впливати на органи чуття людини за допомогою аромату і кольору. На відміну від нього, японський сад допомагає відпочити від суєти і відновити рівновагу душі.

     Кожен об'єкт в японському саду має своє смислове навантаження. В основу моделі саду покладено союз трьох головних стихій –  води, каменю і рослин. Камені символізують гори, скелі, острови. Вода (або пісок, який її замінює) асоціюється з водоймами – це озера і гірські річки. Невеликі рослини, з яких створюють композиції, по контурах нагадують лісові пейзажі.

      Камені в саду дуже важливі, вони задають структуру. Їх розстановка – це особливе мистецтво. В кожному камені потрібно побачити свою родзинку і відвести йому певну роль. Камінь може лежати, «тікати» або «притулятися». Розставляють їх зліва направо. Зазвичай саме так людина ковзає поглядом по картині, тому рух в саду організовано за тим же принципом.

     Камені –  це сила і стійкість. Від їх нерухомості віє спокоєм, а асиметричне розташування є співзвучним з природою. З роками на них з'являються мохи та лишайники. Типова картина кам'янистого саду: подушки з моху відтворюють сопки з їх м'якими обрисами, а «хвилі» на гравії або піску –  брижі водної поверхні.

     Такий сад називають «плоским» або «сухим ландшафтом». 

      Вода в саду має бути присутня обов'язково. Це найрухливіша стихія, вона вносить свою лепту в настрій і характер саду.

     Улюблене творіння природи у японців – водоспад. Роблять його подалі від будинку, але неодмінно так, щоб чути його шум. Великий і нерівний камінь імітує скелю, з якої стікає вода. Русло потоку викладають із каміння, розміром трохи менше. Ще один водний об'єкт – ставок, який відображає небо і ті рослини, які ростуть на його березі. Це спосіб розширити маленький простір і зробити його більш об'ємним. Якщо у ставок впадає струмок, це вносить в сад динаміку.

      Береги роблять якомога більш мальовничими. Тут ростуть трави і лежать валуни, порослі мохом. У ставках нерідко влаштовують острівці з рослинністю, з'єднуючи їх різними містками. Вода не завжди буває справжньою. Іноді її імітує пісок або дрібна галька, на якій викреслюються хвилясті лінії. Для нанесення малюнка використовують дерев'яну дошку з широкими зубцями. Такий піщаний майданчик створюють як символ тиші і простору, на людину вона діє заспокійливо.

     Підбір рослин пов'язаний з естетикою саду. Переважаючий колір – зелений, при посадці дерев перевага віддається вічнозеленим породам. Улюблене дерево – сосна, символізує довговічність. Обов'язково присутній бамбук і інші різні злаки. Їх скромність вносить гармонію в загальну картину. Листяні породи представлені азалією, камелією, магнолією.  Рослини посаджені з урахуванням сезонної зміни акцентів. Весняне цвітіння сакури огортає сад біло-рожевими хмарами квітів, їм вторять малиново-рожеві азалії. Влітку дерева відцвітуть, але їх пелюстки вкриють крихітний ставочок, а гілки створять химерний малюнок на тлі темного неба в повний місяць. Осінь запалить свої холодні багаття з кленового листя, адже клен – символ вічності, величі, вченості, життєвої мудрості, тактовності. Акцент завжди падає на найефектнішу (в даний момент ) рослину. Це час нею милуватися, і інші рослини не відволікатимуть на себе увагу. Одні рослини змінюються іншими, не менш красивими.        

           Ранні японські сади каменів

    Сади каменів існували в Японії принаймні з періоду Хейан (784—1185 рр.). Вони були багато в чому скопійовані з китайських садів династії Сун(960—1279 рр.), де групи каменів  символізували гору Пенглай, легендарну гору-острів, що була домівкою Восьми Безсмертних у китайській міфології, а в Японії мала назву Горай.

    Білий пісок і гравій здавна є особливістю японських садів. В релігії Синто вони символізували чистоту і використовувались навколо святилищ, храмів і палаців. У садах дзен вони символізують воду, або, як пусті місця в японському живописі, порожнечу і відстань. Це місця для медитації.

      Першим садом, в якому розпочався перехід на новий стиль, на думку багатьох експертів, був сад Сайхо-дзі, «храм духів Заходу», в народі відомий як Коке-дера (Сад мохів), в західній частині Кіото. Буддійський чернець і майстер дзен Мусо Сосекі перетворив буддійський храм в монастир дзен 1334 року, і збудував сади. Нижній сад монастиря Сайхо виконаний в традиційному стилі періоду Хейан; ставок з кількома кам'яними композиціями, що представляють острова. Верхній сад — сухий сад каменів, який має три кам'яні «острови». Перший називається Камешіма, острів черепах, і нагадує черепаху, яка плаває в «озері» з моху. Другий, Дзадзен-секі, — плаский «медитаційний камінь», який, як вважають, випромінює спокій і тишу; і третій — каре-таки, сухий «водоспад», що складається з сходів з плоских гранітних каменів. Мох, який тепер оточує камені і представляє воду, не був частиною оригінального планування саду; він виріс кілька століть пізніше, коли сад був залишений без нагляду, але тепер є найвідомішою рисою саду.

     Мусо Сосекі побудував ще один храмовий сад в Тенрю-дзі, «храмі Небесного Дракона». Цей сад мав сильний вплив китайського пейзажного живопису династії Сун, особливістю якого є гори, що підносяться в тумані, і натяк на велику глибину і висоту. Сад в Тенрю-дзі відрізняється справжнім ставком з водою і сухим водоспадом з каміння, що виглядає як китайський пейзаж. Сайхо-дзі і Тенрю-дзі демонструють перехід від саду стилю Хейан до більш абстрактного і стилізованого погляду на природу.

     Сади Ґінкаку-дзі, також відомого як Срібний павільйон, теж відносять до Мусо Сосекі. Цей храмовий сад включав традиційний садовий ставок, але мав нову для японського саду рису — ділянку загромадженого білого гравію з гіркою білого гравію ідеальної форми, що нагадує гори Фудзі, в центрі. Пейзаж мав назву ginshanada, буквально «срібний пісок і відкрите море». Ця риса саду стала відома як kogetsudai, або «невеликі гори, звернені до Місяця», і схожі невеликі «гори Фудзі» створені з піску або землі, покритої травою, з'являлися в японських садах протягом століть після цього.

     Найбільш відомим з усіх садів дзен в Кіото є сад Рьоан-дзі, побудований в кінці 15 століття, де вперше сад дзен став чисто абстрактним. Сад являє собою прямокутник площею 340 квадратних метрів, на якому розташовані п'ятнадцять каменів різної величини, поділені на п'ять груп: одна група з п'яти каменів, дві групи по три і дві групи з двох каменів. Камені оточені білим гравієм, який ретельно загромаджується кожен день ченцями. Єдина рослинність в саду — трохи моху навколо каменів. Сад призначений для перегляду з положення сидячи на веранді ходзьо, резиденції настоятеля монастиря.

     Сад в Дайсен-ін (1509—1513) має більш літературний підхід, ніж сад монастиря Рьоан. Тут «річка» з білого гравію є метафоричною подорожжю по життю; починаючись з сухого водоспаду у горах, проходячи через пороги і скелі, і закінчуючись в тихому морі білого гравію, з двома гравійними горами.

   Винахід саду дзен був тісно пов'язаний з розвитком японського чорнильного пейзажного живопису. Японські художники, такі як Сессю (1420—1506) і Соамі (помер 1525), значно спростили їх погляд на природу, показуючи тільки найбільш важливі аспекти природи, залишаючи великі ділянки білого навколо чорно-сірих малюнків. За оповідями, Соамі особисто брав участь у розробці двох найвідоміших садів дзен в Кіото — Рьоан-дзі і Дайсен-ін, хоча його участь ніколи не була документована з упевненістю.

   Мішель Барідон писав, «найзнаменитіші сади дзен періоду Муроматі показали, що Японія підняла мистецтво садів до вищого ступеня інтелектуальної вишуканості, що було можливо досягти».

                                Групи каменів в японському саду

    Зазвичай в саду непарна кількість каменів. В основі розміщення лежить семикутник. Розташовують камені групами, з огляду на історію, яку майстер, що створює сад, намагається висловити з їхньою допомогою. У кожній групі повинен бути основний елемент і підлеглі. Тут, як у природі, ніколи не буває повної симетрії. Зазвичай камені, що стоять на піску або гравії, символізують острова в океані, але можливі найрізноманітніші асоціації, і в цьому суть японського саду – кожен спостерігач повинен зробити власні відкриття. Для японського саду краще стійкі камені.

      Пісок «зачісують» граблями. Намальовані на ньому фігури символізують життя, що дається, непостійну і мінливу воду. Концентричні кола – хвилі, що б'ються об берег, прямі лінії – нерухома водойма, хвилясті візерунки – рухома вода.

      Зазвичай в саду каменів роблять доріжки, адже милуватися ним прийнято з певних місць або слідуючи по задуманому автором маршруту. З кожної точки спостереження повинно бути видно рівну кількість каменів, деякі з них мають бути приховані за іншими, реалізуючи принцип «вабі-сабі» – прекрасне в недомовленому. Іноді доріжки спеціально роблять незручними для швидкої ходьби, щоб виділити місця, де треба зупинитися і подивитися навколо. Така доріжка сама по собі – прикраса саду, йдучи по ній, слід милуватися камінням, її складовими. Доріжки в японському саду – це втілення життєвого шляху, іноді вони, будучи важливим елементом саду, зовсім не пристосовані для того, щоб по ним ходили.  Для створення саду каменів використовують невелику кількість рослин. В даному випадку краще їх повна відсутність, ніж невідповідний композиції підбір. Дуже часто в саду каменів використовують мох. Це в культурі Японії символ материнського захисту, надійності, нескінченності часу. Досить часто в саду каменів можна зустріти сосну або сливу. Перша – це символ стійкості, мужності, довголіття і терпіння, друга – радості, захоплення природою і життям. Розміщуючи малі архітектурні форми в японському саду каменів, необхідно враховувати не тільки їх відповідність стилю, але і доречність і доцільність. Статуї в подібному саду не потрібні, адже їх замінюють камені. А ось наявність і розміщення ліхтарів дуже важлива, так як світлові акценти можуть сильно змінити картину саду і його сенс. Лавки повинні стояти там, звідки найкраще милуватися садом. Сходинки символізують сходження на інший духовний рівень. Сходи в японських садах, як і доріжки, не завжди пристосовані для пересування. Місток – символ переходу, який розуміється кожним спостерігачем по-своєму.

       Японський сад символізує світ земної природи, всесвіт. Характерні елементи: штучні пагорби,ставки, острови, струмки і водоспади, доріжки і ділянки з піску чи гравію, прикрашені камінням незвичайних обрисів. Дерева, кущі, бамбук, трави, квіти  і мох покликані передавати відчуття зміну пір року. На території саду можуть також розміщуватись кам’яні ліхтарі, альтанки. Тут людина усамітнюється, щоб досягти гармонії.

       Сад цубо

     Сад цубо, або цубо-ніва — це невелика за розміром внутрішня частина будинку з відкритим дахом, що засаджена рослинами та оформлена каменями. Слово «цубо» (坪) означає територію рівну двом татамі, що становить близько 3,3 квадратних метри. Популярний цубо у щільній забудові Кіото. Через такий сад у кімнати навколо нього потрапляє світло через паперові чи очеретяні розсувні стіни

https://www.youtube.com/watch?v=6FN4fEXVKoY&t=3s – перегляд відеоролика

                                                Корейський сад у Києві

Схема  корейського саду Чандук

          

Корейський сад Чандук;      Брама;                  Павільйон «Аер'юнджун»

     2012 року за сприянням корейського уряду з нагоди святкування двадцятої річниці встановлення дипломатичних відносин між Україною та Республікою Корея у Національному ботанічному саду був створений корейський традиційний сад за мотивами Чандука.

    Сад розпланувала корпорація «Korea Land and Housing Corporation». Будівництво велось запрошеними із Кореї митцями і з привезених матеріалів.

Корейський сад у Києві складається з трьох елементів:

·         Павільйон «Аер'юнджун» — копія подібного павільйону у Палаці Чандук. Назва походить від слова «аер'юн», тобто «любов до лотосу», що символізує шляхетну вдачу корейських вчених, що зберігали дух і мужність перед обличчям небезпеки (на схемі № 1 об'єкт № 1).

·         Брама — споруда у корейському стилі із символом «тегеук» (на на схемі № 1 об'єкт № 2).

·         Корейська стіна — мури з азіатським орнаментом «сагунджа», тобто «чотири граціозні шляхетні рослини», а саме бамбук, орхідея, слива та хризантема (на схемі № 1 об'єкт № 3).

     Ікебана – класичне японське мистецтво, що виникло понад 600 років тому і спочатку було  колишнім буддійським ритуалом покладання підношення в храмах. До середини XV століття з появою перших класичних стилів ікебана придбала статус мистецтва і здобула незалежність від релігійного змісту ритуалів, хоча це продовжувало розумітися в підтексті. Перші вчителі і учні були священиками і аристократією, але з плином часу з'явилося безліч шкіл, нових стилів,тому ікебана таким чином стала надбанням всього японського народу. У VI столітті до Японії проникло буддійське вчення, який приніс із собою ритуал покладання квітів на вівтар на честь Будди. В Індії ритуал зводився до розсипання пелюсток, але в Японії до X століття квіти стали підносити у вазах або на підставках, а виконавцем ритуалу стало духовенство.

   До XV століття квіткові композиції поширилися і розвинулися настільки, що стали долею не тільки імператорського двору і знаті, але й популярні в народі. Це поклало початок закріпленню вимог до композиції і формі, які були записані найстарішим Sendensho (1443-1536).

   З плином часу ікебана стала невід'ємним атрибутом фестивалів та виставок. Правила складання композиції були закріплені, а матеріали повинні були бути об'єднані абсолютно певними способами. У цих ранніх формах ікебани високе центральне стебло повинне було супроводжуватися двома коротшими, що являло собою небо, людину і землю. У кожній школі  для ікебан  були свої специфічні назви, але в 1545 році школа Ikenobo створила стиль rikka, сформулювавши сім основних способів розташування стебел, що застосовуються в тому чи іншому вигляді аранжування.

   Протягом періоду Момояма (1560-1600) було побудовано безліч замків, які були прикрашені композиціями у стилі rikka – він вважався найбільш підходящим. Взагалі період Момояма славився своєю химерною обстановкою, а саме  скромною і невибагливою обстановкою чайних будиночків,що  завойовують все більшу популярність. Цей стиль називався chabana.

   До 1600 року релігійне значення ікебани зменшилося і квіткові композиції стали виконувати виключно декоративну функцію. У період Едо (початок XVII - середина XIX ст.) Простота стилю chabana допомогла створити стиль nageire. Композиції в цьому стилі здавалися недбало поставленими або навіть вкинутими в кошик.

   Створення таких недбалих композицій призвело до появи стилю seika або, як його називали в школі Ikenobo, shoka. Цей стиль характеризується щільним вузлом з трьох стебел, що утворюють асиметричний трикутник. Така форма зараз вважається класикою жанру, тому школи, в яких її викладають, також називають класичними.

   Починаючи з XIX століття, майстри ікебани мали все більший вплив у суспільстві, а до цього часу стати майстром і взагалі займатися аранжуванням могли тільки чоловіки (як це зазвичай водиться в Японії), але в даний час жінки так само мають право вчитися цьому мистецтву.

композиція ікебани – це не просто пейзаж, на символічному рівні – це мікрокосм, цілий всесвіт в мініатюрі. В кожній класичній формі відображується філософський принцип Три єдності світу – три основні елементи композиції символізують Небо (більший елемент), Землю (менший) та Людину (середній). Часто в якості основних елементів використовують гілки, а квіти служать помічниками.

   Мистецтво складання ікебани і в даний час бурхливо розвивається: відкриваються школи та навчальні центри по всьому світу, створюються нові стилі і напрямки:

·         Ріккі (химерний і помпезний стиль середньовіччя),

·         Чабани (скромна і невибаглива квіткова аранжування),

·         Нагеіре (дослівно означає «квіти, кинуті у вазу» - в основі стилю ікебани простота і навіть недбалість),

·         Сейко (Напрямок засноване на грі світла й тіні, тим самим, уособлюючи сили природи),

·         Морибана (акцент зроблений на коріння рослин),

·         Тябана (квітковий стиль ікебани для чайних церемоній)

·         СОГЕЦУ (принципово новий напрямок ікебани з елементами європейської аранжування та використанням металу, кераміки).

     Жорстких вимог до складання ікебани не пред'являється. Але не кожен букет є ікебаною.В  ікебані повинен бути присутній  витончений смак, оригінальність, уміння грамотно поєднувати види, фактури, довжину квітів. https://www.youtube.com/watch?v=JbHsKGbfWfE

4. Етап закріплення засвоєних знань. Практична робота

З попередньо підготовлених  матеріалів (квіти, ваза, стрічки; каміння, штучний мох, мушлі тощо) створити а)ікебану; б) сад каменів – робота в групах

5. Презентація робіт. Підсумки

6. Висновки

    Традиційні культури Японії (сади, ікебана) пов’язані з культом природи.

Митці Далекого Сходу перетворили мистецтво  на засіб духовного спілкування, морально-естетичного вдосконалення. Сад каменів, моху служить для спокійного проведення часу, медитації, церемонії чаю.

     Японці віддають перевагу недовговічній ікебані перед штучними квітами. Адже саме її недовговічність і змушує усвідомити хрупкість та швидкоплинність людського життя, змушує гостро відчути неповторність даної миті, вчить цінувати красу природи. „Ми створюємо композиції з квітів, а не просто „ставимо” їх. Це означає виявляти притаманну квітам красу, й водночас виявляти красу власної души. Ікебана – це наші пошуки ідеальної краси”.  (Ікенобо Сен’ей)

7.Рефлексія

-Що покладено в основу моделі японського саду?

-Назвати види японських садів:

-Що символізує каміння в японському саду?

-Що означає «ікебана»?

-Які 3 основні елементи композиції в ікебані?