Урок
28
Тема: Японський сад, ікебана. «Корейський традиційний сад» у Києві
Мета: 1) формувати ключові міжпредметні компетентності у
вивченні пам’яток мистецтва Японії й Кореї, знайомстві з східними культурними
традиціями;
2) розвивати вміння аналізувати смаки японців
і корейців, навички створення композицій з каміння й паперу; розширювати
загальний кругозір;
3)
виховувати ціннісно-світоглядні орієнтації, потреби у творчому самовираженні та естетичному
самовдосконаленні
Наскрізна змістовна лінія:
«Громадянська відповідальність»
ОБЛАДНАННЯ:
комп’ютер, медіапроектор, мультимедійна презентація, відеоматеріал, матеріал для
створення ікебани, саду каменів
ТИП УРОКУ:
комбінований, поглиблення теми
МЕТОДИ: аудіовізуальний,
порівняння і зіставлення, комплексний вплив мистецтва, художня драматургія,
діалог культур
Хід уроку:
1.Організаційний етап
На що спирається живопис Далекого Сходу?
Які жанри найчастіше зустрічаються?
2.Мотиваційний етап
Окрім живопису в далекосхідній культурі високого розвитку набула садово-паркова архітектура. Китайські
сади були кількох типів: імператорські, храмові,
індивідуальні, призначені для родини та друзів. Їх прикрашали дерева і квіти, павільйони
й альтанки, водойми та декоративне каміння.
Японські сади лаконічні, багатозначні й
символічні, вони покликані слугувати відпочинком від суєти, засобом відновлення
рівноваги душі. Кожен об’єкт має
своє смислове навантаження.
Які традиції в культурі Далекого Сходу набули
популярності?
В
основу моделі японського саду покладено союз трьох головних стихій – води, каміння і рослин. Вода (або пісок, який її замінює) асоціюється
з водоймами (озерами й гірськими річками). Камені символізують гори,
скелі, острови. Невеликі рослини, з яких створюють композиції, за контурами
нагадують лісові пейзажі.
З-поміж видів японських садів виділяють: сад дерев, сад
води, сад чайної церемонії, сад цубо, сад каменів.
Естетика садів
Японії
Японський сад – явище дивовижне. Його
філософія і благородна вишуканість пов'язана з релігійними і національними
особливостями сприйняття японцями навколишнього світу. Діючі в Японії релігії –
це синтоїзм і дзен-буддизм. Вони
проповідують вчення про те, що споглядання природи наближає до осягнення
законів буття.
Жителі Країни Вранішнього Сонця вважають, що в природі
немає нічого некрасивого. Об'єкти поклоніння – водоспади, дерева, гори. Художній
образ завжди сприймається активно, його домислюють і співпереживають з автором.
Японські сади лаконічні, багатозначні і символічні.
Дуже часто сприйняття фіксується на якомусь одному
основному компоненті – це може бути сад каменів, водоспадів або мохів. Особливість такого саду
полягає в переважанні одного елемента над іншими і для справжніх поціновувачів
мистецтва такий сад є справжньою скарбницею передачі думок і почуттів автора.
Європейський сад створений для того,
щоб впливати на органи чуття людини за допомогою аромату і кольору. На відміну
від нього, японський сад допомагає відпочити від суєти і відновити рівновагу
душі.
Кожен
об'єкт в японському саду має своє смислове навантаження. В основу моделі саду
покладено союз трьох головних стихій – води, каменю і
рослин. Камені символізують гори, скелі, острови. Вода (або пісок, який її замінює)
асоціюється з водоймами – це озера і гірські річки. Невеликі рослини, з яких
створюють композиції, по контурах нагадують лісові пейзажі.
Камені в саду дуже важливі, вони задають структуру. Їх
розстановка – це особливе
мистецтво. В кожному камені потрібно побачити свою родзинку і відвести йому
певну роль. Камінь може лежати, «тікати» або «притулятися». Розставляють їх
зліва направо. Зазвичай саме так людина ковзає поглядом по картині, тому рух в
саду організовано за тим же принципом.
Камені – це сила і
стійкість. Від їх нерухомості віє спокоєм, а асиметричне розташування є
співзвучним з природою. З роками на них з'являються мохи та лишайники. Типова
картина кам'янистого саду: подушки з моху відтворюють сопки з їх м'якими
обрисами, а «хвилі» на гравії або піску – брижі водної
поверхні.
Такий сад називають «плоским» або «сухим
ландшафтом».
Вода в саду має бути присутня обов'язково. Це
найрухливіша стихія, вона вносить свою лепту в настрій і характер саду.
Улюблене творіння природи у японців – водоспад.
Роблять його подалі від будинку, але неодмінно так, щоб чути його шум. Великий
і нерівний камінь імітує скелю, з якої стікає вода. Русло потоку викладають із
каміння, розміром трохи менше. Ще один водний об'єкт – ставок, який відображає небо і ті
рослини, які ростуть на його березі. Це спосіб розширити маленький простір і
зробити його більш об'ємним. Якщо у ставок впадає струмок, це вносить в сад
динаміку.
Береги роблять якомога більш мальовничими. Тут ростуть
трави і лежать валуни, порослі мохом. У ставках нерідко влаштовують острівці з
рослинністю, з'єднуючи їх різними містками. Вода не завжди буває
справжньою. Іноді її імітує пісок або дрібна галька, на якій викреслюються
хвилясті лінії. Для нанесення малюнка використовують дерев'яну дошку з широкими
зубцями. Такий піщаний майданчик створюють як символ тиші і простору, на людину
вона діє заспокійливо.
Підбір рослин пов'язаний з естетикою саду.
Переважаючий колір – зелений, при посадці дерев перевага віддається вічнозеленим породам.
Улюблене дерево – сосна,
символізує довговічність. Обов'язково
присутній бамбук і інші різні злаки. Їх скромність вносить гармонію в загальну
картину. Листяні породи представлені азалією, камелією, магнолією.
Рослини посаджені з урахуванням сезонної зміни акцентів. Весняне цвітіння
сакури огортає сад біло-рожевими хмарами квітів, їм вторять малиново-рожеві
азалії. Влітку дерева відцвітуть, але їх пелюстки вкриють крихітний ставочок, а
гілки створять химерний малюнок на тлі темного неба в повний місяць. Осінь
запалить свої холодні багаття з кленового листя, адже клен – символ вічності, величі, вченості, життєвої мудрості,
тактовності. Акцент завжди падає на найефектнішу (в даний момент ) рослину. Це
час нею милуватися, і інші рослини не відволікатимуть на себе увагу. Одні
рослини змінюються іншими, не менш красивими.
Ранні японські сади каменів
Сади
каменів існували в Японії принаймні з періоду
Хейан (784—1185 рр.). Вони
були багато в чому скопійовані з китайських садів династії
Сун(960—1279 рр.), де групи
каменів символізували
гору Пенглай, легендарну гору-острів, що була домівкою Восьми
Безсмертних у китайській
міфології, а в Японії мала назву
Горай.
Білий
пісок і гравій здавна є особливістю японських садів. В релігії Синто вони символізували чистоту і використовувались
навколо святилищ, храмів і палаців. У садах дзен вони символізують воду, або,
як пусті місця в японському живописі, порожнечу і відстань. Це місця для
медитації.
Першим
садом, в якому розпочався перехід на новий стиль, на думку багатьох експертів,
був сад Сайхо-дзі, «храм духів
Заходу», в народі відомий як Коке-дера (Сад
мохів), в західній частині Кіото. Буддійський чернець і майстер
дзен Мусо Сосекі перетворив буддійський храм в монастир дзен 1334
року, і збудував сади. Нижній сад монастиря Сайхо виконаний в традиційному стилі періоду Хейан; ставок з кількома кам'яними
композиціями, що представляють острова. Верхній сад — сухий сад каменів,
який має три кам'яні «острови». Перший називається Камешіма, острів
черепах, і нагадує черепаху, яка плаває в «озері» з моху. Другий, Дзадзен-секі, —
плаский «медитаційний камінь», який, як вважають, випромінює спокій і тишу; і
третій — каре-таки, сухий «водоспад», що складається з сходів
з плоских гранітних каменів. Мох, який тепер оточує камені і представляє воду,
не був частиною оригінального планування саду; він виріс кілька століть
пізніше, коли сад був залишений без нагляду, але тепер є найвідомішою рисою
саду.
Мусо Сосекі побудував ще один храмовий сад в Тенрю-дзі, «храмі Небесного Дракона». Цей сад мав сильний вплив
китайського пейзажного живопису династії Сун, особливістю якого є гори, що
підносяться в тумані, і натяк на велику глибину і висоту. Сад в Тенрю-дзі
відрізняється справжнім ставком з водою і сухим водоспадом з каміння, що
виглядає як китайський пейзаж. Сайхо-дзі і Тенрю-дзі демонструють перехід
від саду стилю Хейан до більш абстрактного і стилізованого погляду на природу.
Сади Ґінкаку-дзі, також відомого як Срібний павільйон, теж відносять
до Мусо Сосекі. Цей храмовий сад включав традиційний садовий ставок, але мав
нову для японського саду рису — ділянку загромадженого білого гравію з
гіркою білого гравію ідеальної форми, що нагадує гори Фудзі, в центрі. Пейзаж мав назву ginshanada,
буквально «срібний пісок і відкрите море». Ця риса саду стала відома як kogetsudai,
або «невеликі гори, звернені до Місяця», і схожі невеликі «гори Фудзі» створені
з піску або землі, покритої травою, з'являлися в японських садах протягом
століть після цього.
Найбільш
відомим з усіх садів дзен в Кіото є сад Рьоан-дзі, побудований в кінці 15
століття, де вперше сад дзен став чисто абстрактним. Сад являє собою прямокутник
площею 340 квадратних метрів, на якому розташовані п'ятнадцять каменів різної величини, поділені на п'ять
груп: одна група з п'яти каменів, дві групи по три і дві групи з двох каменів. Камені оточені білим гравієм, який ретельно
загромаджується кожен день ченцями. Єдина рослинність в саду — трохи моху
навколо каменів. Сад призначений для перегляду з положення сидячи на
веранді ходзьо, резиденції настоятеля монастиря.
Сад в
Дайсен-ін (1509—1513) має більш літературний підхід, ніж сад монастиря Рьоан. Тут «річка» з білого гравію є метафоричною
подорожжю по життю; починаючись з сухого водоспаду у горах, проходячи через
пороги і скелі, і закінчуючись в тихому морі білого гравію, з двома гравійними
горами.
Винахід
саду дзен був тісно пов'язаний з розвитком японського чорнильного пейзажного
живопису. Японські художники, такі як Сессю (1420—1506) і Соамі (помер 1525), значно
спростили їх погляд на природу, показуючи тільки найбільш важливі аспекти
природи, залишаючи великі ділянки білого навколо чорно-сірих малюнків. За
оповідями, Соамі особисто брав участь у розробці двох найвідоміших садів дзен в
Кіото — Рьоан-дзі і Дайсен-ін, хоча його участь ніколи не була
документована з упевненістю.
Мішель Барідон писав, «найзнаменитіші сади
дзен періоду Муроматі показали, що
Японія підняла мистецтво садів до вищого ступеня інтелектуальної вишуканості,
що було можливо досягти».
Групи каменів в
японському саду
Зазвичай
в саду непарна кількість каменів. В основі розміщення лежить семикутник.
Розташовують камені групами, з огляду на історію, яку майстер, що створює сад,
намагається висловити з їхньою допомогою. У кожній групі повинен бути основний
елемент і підлеглі. Тут, як у природі, ніколи не буває повної симетрії.
Зазвичай камені, що стоять на піску або гравії, символізують острова в океані,
але можливі найрізноманітніші асоціації, і в цьому суть японського саду – кожен
спостерігач повинен зробити власні відкриття. Для японського саду краще стійкі
камені.
Пісок «зачісують» граблями. Намальовані
на ньому фігури символізують життя, що дається, непостійну і мінливу воду. Концентричні кола – хвилі, що б'ються об берег,
прямі лінії – нерухома водойма, хвилясті візерунки – рухома вода.
Зазвичай в саду каменів роблять доріжки, адже милуватися ним прийнято з
певних місць або слідуючи по задуманому автором маршруту. З кожної точки
спостереження повинно бути видно рівну кількість каменів, деякі з них мають
бути приховані за іншими, реалізуючи принцип «вабі-сабі» – прекрасне в
недомовленому. Іноді доріжки спеціально роблять незручними для швидкої ходьби,
щоб виділити місця, де треба зупинитися і подивитися навколо. Така доріжка сама
по собі – прикраса саду, йдучи по ній, слід милуватися камінням, її складовими.
Доріжки в японському саду – це втілення життєвого шляху, іноді вони, будучи
важливим елементом саду, зовсім не пристосовані для того, щоб по ним
ходили. Для створення саду каменів використовують невелику кількість
рослин. В даному випадку краще їх повна відсутність, ніж невідповідний
композиції підбір. Дуже часто в саду каменів використовують мох. Це в культурі
Японії символ материнського захисту, надійності, нескінченності часу. Досить
часто в саду каменів можна зустріти сосну або сливу. Перша – це символ
стійкості, мужності, довголіття і терпіння, друга – радості, захоплення
природою і життям. Розміщуючи малі архітектурні форми в японському саду
каменів, необхідно враховувати не тільки їх відповідність стилю, але і
доречність і доцільність. Статуї в подібному саду не потрібні, адже їх
замінюють камені. А ось наявність і розміщення ліхтарів дуже важлива, так як
світлові акценти можуть сильно змінити картину саду і його сенс. Лавки повинні
стояти там, звідки найкраще милуватися садом. Сходинки символізують сходження
на інший духовний рівень. Сходи в японських садах, як і доріжки, не завжди
пристосовані для пересування. Місток – символ переходу, який розуміється кожним
спостерігачем по-своєму.
Японський сад символізує світ земної
природи, всесвіт. Характерні елементи: штучні пагорби,ставки, острови, струмки
і водоспади, доріжки і ділянки з піску чи гравію, прикрашені камінням
незвичайних обрисів. Дерева, кущі, бамбук, трави, квіти і мох покликані передавати відчуття зміну пір
року. На території саду можуть також розміщуватись кам’яні ліхтарі, альтанки.
Тут людина усамітнюється, щоб досягти гармонії.
Сад цубо
Сад цубо, або цубо-ніва — це
невелика за розміром внутрішня частина будинку з відкритим дахом, що засаджена
рослинами та оформлена каменями. Слово «цубо» (坪) означає територію рівну двом татамі,
що становить близько 3,3 квадратних метри. Популярний цубо у щільній забудові
Кіото. Через такий сад у кімнати навколо нього потрапляє світло через паперові
чи очеретяні розсувні стіни
Корейський сад у Києві
Корейський сад Чандук; Брама;
Павільйон «Аер'юнджун»
2012 року за сприянням
корейського уряду з нагоди святкування двадцятої річниці встановлення
дипломатичних відносин між Україною та Республікою
Корея у Національному ботанічному саду був створений
корейський традиційний сад за мотивами Чандука.
Сад розпланувала корпорація «Korea Land and Housing
Corporation». Будівництво велось запрошеними із Кореї митцями і з
привезених матеріалів.
·
Павільйон «Аер'юнджун» —
копія подібного павільйону у Палаці Чандук.
Назва походить від слова «аер'юн», тобто «любов до лотосу», що
символізує шляхетну вдачу корейських вчених, що зберігали дух і мужність перед
обличчям небезпеки (на схемі № 1 об'єкт № 1).
·
Корейська стіна —
мури з азіатським орнаментом «сагунджа», тобто «чотири граціозні шляхетні
рослини», а саме бамбук, орхідея, слива та хризантема (на
схемі № 1 об'єкт № 3).
Ікебана – класичне японське мистецтво, що виникло понад 600
років тому і спочатку було колишнім буддійським ритуалом покладання підношення в храмах. До середини XV століття з
появою перших класичних стилів ікебана придбала статус мистецтва і здобула
незалежність від релігійного змісту ритуалів, хоча це продовжувало розумітися в
підтексті. Перші вчителі і учні були священиками і аристократією, але з плином
часу з'явилося безліч шкіл, нових стилів,тому ікебана таким чином стала
надбанням всього японського народу. У VI столітті до Японії проникло буддійське вчення,
який приніс із собою ритуал покладання квітів на вівтар на честь Будди. В Індії
ритуал зводився до розсипання пелюсток, але в Японії до X століття квіти стали
підносити у вазах або на підставках, а виконавцем ритуалу стало духовенство.
До XV століття квіткові композиції поширилися і розвинулися настільки, що
стали долею не тільки імператорського двору і знаті, але й популярні в народі.
Це поклало початок закріпленню вимог до композиції і формі, які були записані
найстарішим Sendensho (1443-1536).
З плином часу ікебана стала невід'ємним атрибутом фестивалів та виставок.
Правила складання композиції були закріплені, а матеріали повинні були бути
об'єднані абсолютно певними способами. У цих ранніх формах ікебани високе
центральне стебло повинне було супроводжуватися двома коротшими, що являло
собою небо, людину і землю. У кожній школі для ікебан були свої специфічні
назви, але в 1545 році школа Ikenobo створила стиль rikka, сформулювавши сім
основних способів розташування стебел, що застосовуються в тому чи іншому
вигляді аранжування.
Протягом періоду Момояма (1560-1600) було побудовано безліч замків, які
були прикрашені композиціями у стилі rikka – він вважався найбільш підходящим.
Взагалі період Момояма славився своєю химерною обстановкою, а саме
скромною і невибагливою обстановкою чайних будиночків,що
завойовують все більшу популярність. Цей стиль називався chabana.
До 1600 року релігійне значення ікебани зменшилося і квіткові композиції
стали виконувати виключно декоративну функцію. У період Едо (початок XVII -
середина XIX ст.) Простота стилю chabana допомогла створити стиль nageire.
Композиції в цьому стилі здавалися недбало поставленими або навіть вкинутими в
кошик.
Створення таких недбалих композицій призвело до появи стилю seika або, як
його називали в школі Ikenobo, shoka. Цей стиль характеризується щільним вузлом
з трьох стебел, що утворюють асиметричний трикутник. Така форма зараз
вважається класикою жанру, тому школи, в яких її викладають, також називають
класичними.
Починаючи з XIX століття, майстри ікебани мали все більший вплив у
суспільстві, а до цього часу стати майстром і взагалі займатися аранжуванням
могли тільки чоловіки (як це зазвичай водиться в Японії), але в даний час жінки
так само мають право вчитися цьому мистецтву.
композиція
ікебани – це не просто пейзаж, на символічному рівні – це мікрокосм, цілий
всесвіт в мініатюрі. В кожній класичній формі відображується філософський
принцип Три єдності світу – три основні елементи композиції символізують
Небо (більший елемент), Землю (менший) та Людину (середній).
Часто в якості основних елементів використовують гілки, а квіти служать
помічниками.
Мистецтво
складання ікебани і в даний час бурхливо розвивається: відкриваються школи та навчальні центри по всьому світу, створюються нові
стилі і напрямки:
·
Ріккі
(химерний і помпезний стиль середньовіччя),
·
Чабани
(скромна і невибаглива квіткова аранжування),
·
Нагеіре
(дослівно означає «квіти, кинуті у вазу» - в основі стилю ікебани простота і навіть недбалість),
·
Сейко
(Напрямок засноване на грі світла й тіні, тим самим, уособлюючи сили природи),
·
Морибана
(акцент зроблений на коріння рослин),
·
Тябана
(квітковий стиль ікебани для чайних церемоній)
·
СОГЕЦУ
(принципово новий напрямок ікебани з елементами європейської аранжування та
використанням металу, кераміки).
Жорстких вимог до складання ікебани не пред'являється.
Але не кожен букет є
ікебаною.В ікебані повинен бути присутній витончений
смак, оригінальність, уміння грамотно поєднувати види, фактури, довжину квітів.
https://www.youtube.com/watch?v=JbHsKGbfWfE
4. Етап закріплення засвоєних
знань. Практична робота
З попередньо підготовлених
матеріалів (квіти, ваза, стрічки; каміння, штучний мох, мушлі тощо) створити
а)ікебану; б) сад каменів – робота в групах
5. Презентація робіт. Підсумки
6. Висновки
Традиційні культури Японії (сади,
ікебана) пов’язані з культом природи.
Митці Далекого Сходу перетворили мистецтво
на засіб духовного спілкування, морально-естетичного вдосконалення. Сад
каменів, моху служить для спокійного проведення часу, медитації, церемонії чаю.
Японці віддають перевагу недовговічній ікебані перед штучними квітами.
Адже саме її недовговічність і змушує усвідомити хрупкість та швидкоплинність
людського життя, змушує гостро відчути неповторність даної миті, вчить цінувати
красу природи. „Ми
створюємо композиції з квітів, а не просто „ставимо” їх. Це означає виявляти
притаманну квітам красу, й водночас виявляти красу власної души. Ікебана – це
наші пошуки ідеальної краси”. (Ікенобо
Сен’ей)
7.Рефлексія
-Що покладено в основу моделі японського саду?
-Назвати види японських садів:
-Що символізує каміння в японському саду?
-Що означає «ікебана»?
-Які 3 основні елементи композиції в ікебані?
.jpg){kind=link}
.jpg){kind=link}
