Десятка особливих українських слів, які варто знати та вживати у повсякденному спілкуванні!

Десятка особливих українських слів, які варто знати та вживати у повсякденному спілкуванні!

Збагатіть себе  особливими українськими словами,
які варто знати та вживати у повсякденному спілкуванні!
Яскраві лексеми поповнять словниковий запас та
з легкістю замінять набридливий суржик.

Кебета – здібність, уміння, хист; розум.

“Чи так, батьку отамане? Чи правду співаю? Ех, якби то!..
Та що й казать? Кебети не маю!” (Тарас Шевченко).

Нестелепа – неповоротка, незграбна людина.

“Знав би той нестелепа, як стріляю. Поцілив би йому крізь вічко
його кольчуги прямо в пупа! Ги-ги!” (Павло Загребельний).

Тужавий – щільний, тугий, не м’який.

“Іде неквапом, упевнений, що його ждуть, сповнений пихи й нахабства, ліниво переставляє чоботи, вминає тужавий сніг: ри-и-ип! ри-и-ип!” (Павло Загребельний).

Абищиця – річ або справа, що не має ніякої цінності чи значення;
дрібниця, дурниця.

“Це така абищиця, що не варт і казати…” (Словник Грінченка).

Чвиря – негода, сльота.

“А зима зовсім згнила, і шкульгає Різдво в мряку чвирі…” (Микола Хвильовий).

Примилятися  – поведінкою, розмовою, манерами намагатися
подобатися кому-небудь, зваблювати когось; словами,
вчинками піддобрюватися до кого-небудь з певною метою; підлещуватися.

“Він крутився поміж своїми людьми, усміхався та примилявся
до їх та нишком іноді казав кому щось…” (Б. Грінченко).

Мріти –  ледве виднітися, бовваніти;  ледве світитися; мерехтіти;
світати.

“На могилі кобзар сидить / Та на кобзі грає / Кругом його степ,
 як море / Широке, синіє / За могилою могила / А там — тілько мріє”
 (Тарас Шевченко).

Сопух – сморід.

“Ця духота й цей сопух запаморочували доразу кожного свіжого, 

що входив до хати…” (Лесь Мартович).

Розбруньковуватися – розтулятися, розкриватися (про бруньки, квіти,
листя).

“Чудесний весняний день… Сонце… Ось-ось розбрунькнуться
каштани… ” (Остап Вишня).

Легіт – легкий приємний вітерець.

“Сонце грає промінням, весняний легіт жене по небесній блакиті 

як пух легенькі білі хмаринки…” (Михайло Коцюбинський).