ЯК ПИСАТИ ВІДГУК ПРО КНИГУ

Відгук – це ваша особиста думка про зміст книжки, оцінка її позитивних і негативних рис.

№

Етапи роботи над відгуком

1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9. 10. 11.

Дуже уважно прочитайте книжку, обміркуйте її зміст. Обов’язково вкажіть автора і назву книжки. Тема та основна думка твору. Де і коли відбуваються зображені в ньому події. Запишіть, які епізоди викликали у вас найсильніші враження. Вкажіть, що сподобалось, а що ні, і чому. Напишіть про героїв книжки, їх вчинки, цікаві випадки. Зверніть увагу на мову твору, оформлення книжки. Вкажіть, чим збагатив вас твір, над яким питанням змусив замислитися, чи допомогли вам під час читання ілюстрації. Виберіть форму вашого відгуку (лист до товариша, до         автора твору, лист у видавництво, стаття у стінгазету).        Подбайте, щоб у заголовку було виражено основну думку.

Відгук - це одна з найбільш часто використовуваних форм шкільних творів. Написати розгорнутий відгук про книгу або творі - з цим завданням учні вперше стикаються вже в молодших класах, і цей вид письмових робіт буде супроводжувати їх аж до старшої школи, де відгук зміниться більш складним видом твори - рецензією. Втім, відгуки про книгах пишуть і дорослі - коли твір дуже сподобалось чи навпаки - не сподобалося зовсім. Але ким би не був автор, для написання гарного відкликання йому слід не тільки уважно прочитати книгу, але і знати, як це пишеться.
І хоча цей вид творів прийнято вважати складним, тут є величезний простір для творчості. А якщо ви скористаєтеся нашими рекомендаціями, написати відгук про прочитану книгу буде зовсім неважко.
Що це і навіщо? 
Перш ніж починати писати свій відгук, потрібно розуміти, що це таке і навіщо він взагалі пишеться. Отже, відгук про книгу - це висловлювання, яке має містити думку про прочитане творі і його оцінку. Відгук про книгу повинен бути емоційним і аргументованим.
Мета вашого відкликання - це, насамперед, поділитися своїм враженням від книги, висловити думки і почуття, які вона у вас викликала, а також (можливо) залучити до цього твору увагу інших читачів.
Нам потрібен план! 
З одного боку писати будь-яке вільне твір досить легко: коли немає заданих рамок і можна озвучувати виключно власні думки, у вас більше простору для творчості. Але є у цієї медалі й зворотний бік - такий твір може виявитися досить сумбурним. Щоб цього не сталося, при написанні відгуку краще міркувати послідовно і користуватися планом.
                     План відгуку про книгу 
Введення. Тут можна розповісти про своїх читацьких уподобаннях, поділитися історією - як ви познайомилися з даним твором, як прохосм процес читання. Тут же коротко дається оцінка книги - сподобалася чи не сподобалася, зацікавила, справила враження, розвеселила або здалася корисною і повчальною. У цій частині обов'язково потрібно вказати назву книги та її автора. 

Міркування. 

Тепер прийшла пора аргументувати свою оцінку і наводити аргументи. Це краще робити послідовно і по пунктах.

1.   Наскільки важлива тема, порушена автором? Актуальні проблеми, які були підняті у творі?
Зробіть невеличкий огляд подій, які описані в книзі. Але ні в якому разі не переказ сюжету. Відгук орієнтований на людину, яка, можливо, не читав твору, так що не розкривайте всі секрети: якщо ви пишете про детектива - можна описати зав'язку, але ні в якому разі не можна вказувати, що вбивцею виявився садівник. При цьому можна позначити найважливіші епізоди.
Оцінка персонажів, їх дій. Тут не потрібно описувати всіх учасників - достатньо двох-трьох головних героїв книги. Обов'язково потрібно висловити своє ставлення до героїв та їх долям
Особливості книги. Можливо, цей твір написано дуже цікавою мовою, а може, вам сподобалися забавні діалоги, красиві описи природи, незвичайна побудова сюжету, зворушлива історія, читаючи яку, ви не змогли стримати сліз, - все це потрібно відзначити.
Підсумок міркувань - ваші думки і почуття щодо прочитаної книги.
Узагальнення. Тут ви можете порівняти цей твір з іншими: або творами цього ж автора, або з творами в цьому ж жанрі. В узагальненні ви можете сказати, що мають намір продовжити знайомство з цим автором, прочитати інші його книги. Або ж порекомендувати цю книгу читачам. А можливо (адже відгук може бути і негативним), порадити їм ніколи не брати в руки цієї книги.
Можливі помилки 
Коли ви пишете відгук про книгу, помилитися важко: зрештою, це ваша обличчяста думка про неї. Але деяких неточностей все ж варто уникати.

1.   Переказ подій не повинен займати значну частину твору (про це вже йшлося, але повторимо ще раз), відгук - це ваші враження від книги, а не виклад її сюжету.
Тим не менше, не можна «плавати» в питаннях знання тексту. Твір, за яким пишеться відгук, потрібно прочитати дуже уважно.
Не варто користуватися при написанні свого відкликання критикою або іншими статтями про цю книгу. Використання цих джерел доречно при більш глибокому аналізі твору, для написання відгуку це ні до чого.
Непослідовний виклад думок і вражень або відсутність логічного переходу від однієї частини відкликання до іншого - це те, чого слід избегать.Текст повинен легко читатися.
Якщо уважно поставитися до деталей, а також згадати все, що вразило чи вразило вас у творі, написати відгук про книгу буде зовсім нескладно.

Відгук на книгу Марини Павленко «Миколчині історії»

 Родина... Звичайне слово, але для кожного з нас це не просто набір літер — це улюблені люди, будинок, затишок, розуміння... І довгий час мені здавалося, що так має бути у всіх. а нещодавно я познайомилася з хлопчиком Миколкою, завдяки якому зрозуміла, що помилялася. він не меш- кає зі мною на одній вулиці, не ходить зі мною до школи, не пише листів. він головний герой книжки Марини Павленко «Миколчині історії».

Миколка — звичайний хлопець, який мешкає у звичайному місті. але його життя не таке тепле і затишне, як моє. У нього теж є родина, але там немає родинного вогника, який зігріває тебе. Його матері немає до нього діла, бо вона зайнята своїм новим чоловіком, а вітчим постійно погрожує його вбити. вони не святкують разом, увечері не обговорюють новини, не п’ють разом чаю... На відміну від мене, він не лягає спати у тепле ліжко. Його помешкання — це халабуда на пустирищі. І єдиний, хто його розуміє, — це пес Найда. На відміну від усіх інших, хто вважає хлопця безхатченком і безпритульним, пес знає, що Миколка — герой і що він хороший. Щоб вижити у цьому суспільстві, йому неодноразово доводиться робити погані речі: красти рибу та іншу смакоту з котячої миски, збирати пляшки по дворах, лазити по смітнику. він розуміє, що чинить погано, але кожен день для нього — це боротьба. Боротьба за те, щоб не стати таким, як вітчим, як хлопці-хижаки, які запрошують його затягнутися цигаркою.

Мені було приємно, що не лише я змогла під драним лахміттям розгледіти душу хлопця. вияви- лося, що і товстуха, хазяйка кицьки анфіси, змогла прийняти Миколку з Найдою такими, якими вони є, бо розуміла їхню самотність, і однокласниця катерина почала ставитися до нього якось по-осо- бливому, і Училка подивилася на Миколку з Найдою іншими очима, коли вони знайшли медальйон і віддали його до шкільного музею.

Автор книжки Марина Павленко, мабуть, нав- мисно останню історію, яка називалася «Святий Миколай», залишила трішки незакінченою, адже ми так і не дізналися, чи чекав на Миколку вдома подарунок під подушкою від Святого Миколая. але я, шановні читачі, чомусь вірю, що подару- нок був, і не лише для нього, а й для пса Найди. Мені здається, що його матір врешті-решт поча- ла розуміти, що її син — це найдорожче, що є в кожної жінки. вона обов’язково розірве будь-які стосунки з вітчимом і почне робити все для того, щоб і в їхній сім’ї запалав родинний вогничок. Інакше не може бути... І я в це вірю! а ви?

Перфілова Софія, учениця Миколаївської ЗОШ І—ІІІ ст.

Відгук на книжку Дзвінки Матіяш «Казки П’ятинки»

 Інтерес до читання в кожної людини з’явля- ється в різний час. одні захоплюються читанням з дитинства, інші — зі шкільної лави, а дехто — у зрілому віці. Я захопилася читанням зовсім недавно, коли до рук мені потрапила книжка дзвінки Матіяш «казки П’ятинки». Сьогодні я прочитала останню історію з цієї книжки. Усі казки в книжці розставлені в абетковому порядку. Мені таке розташування дуже сподобалося, оскільки я могла одночасно гратися й читати казкові історії: загадувала подумки літеру, знаходила її у книзі і читала історію, яка починається на літеру, що я обрала.

Усі історії, які розповіла П’ятинка, добрі та повчальні. особливо припала до душі казка про велике вухо, у якій розповідається про світ навколо нас, про те, над чим раніше я не замислювалася, адже все, що нас оточує, живе своїм дивовижно цікавим життям. Я гадаю, якщо любити природу, ставитися до неї обережно, не шкодити, то обов’язково кожен з нас почує, як проростає насіння, як зітхає земля, як тече сік під корою дерев.

дуже повчальною для мене була історія «Глечики». Прочитавши її, я зрозуміла, що від кожного з нас залежить, яким буде його серце. роблячи добрі справи, моє серцеглечик було наповнене лише добром, знаннями, радістю і любов’ю. Я хочу, щоб воно ніколи не було по- рожнім, надщербленим чи розбитим. а в цьому мені обов’язково допоміг би автобус бажань, на якому можна було швидко дістатися до людини, яка потребує моєї допомоги.

Як і обіцяла дзвінка Матіяш, не всі історії були для мене зрозумілими. так, коли я про- читала казку «Інжирне дерево», то не одразу здогадалась, що той чоловік, який відпочивав під деревом — Ісус Христос, адже його ім’я не згадується в історії. але мама мені пояснила, що ця розповідь про Ісуса і його учня-зрадника юду.

Прочитавши цю книжку, я поповнила свої знання про навколишній світ, багато над чим замислилася. книжка «казки П’ятинки» дзвінки Матіяш належить до тих книжок, які хочеться перечитувати ще і ще. а ще я з нетерпінням буду очікувати на нові історії від П’ятинки, щоб разом з нею змінювати світ на краще.

Хижняк Марія, учениця Миколаївської ЗОШ І—ІІІ ст

Відгук на повість Сашка Дерманського «Чудове Чудовисько»

Двадцять перше століття — це епоха високих технологій. Це час розумних комп’ютерів, телебачення, техніки високого рівня, мережі зв’язку та космічних супутників. люди зробили великий прорив у науці. На планеті Земля майже не за- лишилося місць, де не побувала б людина. але серед усіх цих термінів, цифр і технологій люди- на забула про найголовніше: людські чесноти, справжні почуття та дружбу. Усі зараз проводять вільний час за комп’ютерами, телефонами, планшетами. але чомусь майже всі забули про книгу. У багатьох із нас вони просто стоять на полицях, сумно переглядаючись одна з одною, і з болем згадують той час, коли книжка була незамінним товаришем і порадником. У нашій родині завдяки старанням бабусі інтерес до читання не зник навіть у XXІ столітті. Ще з самого малечку на будь-яке свято вона дарувала мені книжку. Зараз я навчаюся у 7-му класі і пишаюся своєю бібліотекою, яка нещодавно поповнилася ще од- нією чудовою книжкою — «Чудове Чудовисько» Сашка дерманського. Це повість про справжніх друзів Соню і Чу.

Розповідь починається із зустрічі та знайом- ства Соні з чудовиськом, якого вона далі називатиме Чу. Це був звичайний вечір, але до вікна квартири дівчинки прилітає дивне створіння з лісу. Звичайно, Соня спочатку не повірила своїм очам, бо вже давно не вірила в існування чудовиськ, але згодом вона зрозуміла, що Чу не витвір її фантазії. Ми звикли, що кожен твір художньої літератури чогось навчає, а повість «Чудове Чудовисько» допомагає зрозуміти ціну дружби незалежно від віку, соціального стану і національності. Мене вражали вчинки, які роби- ли заради одне одного Соня і Чу, незважаючи на

Будь-які загрози. І кожного разу, коли Чу робив якийсь корисний і відважний вчинок, я дивува- лася і захоплювалася його добрим і сміливим серцем. Можливо, йому не всі вчинки людей були зрозумілими, а його бажання допомогти просто йшли від серця. Збираючи подяки, він просто хотів зробити життя людей кращим. Я пишаюся Сонею, яка все зробила для того, щоб Чу не потрапив до країни Жаховиськ. так, справжня дружба — це не марне спілкування, пліткування, використання одне одного з корисною метою. Справжня дружба — це уміння співпереживати, ділити навпіл не лише горе, а й радість. Саме така дружба була у Соні і Чу.

Я з великим захопленням читала кожну сторінку і переживала всі події разом із героя- ми. Бути письменником — це складно, а бути дитячим письменником — ще складніше. адже діти — це найсуворіші критики. І повірте мені, якщо їх не зацікавить початок, вони навряд чи матимуть бажання дочитати твір до кінця. Прочитавши повість «Чудове Чудовисько», я можу впевнено сказати, що ця книга користується великим попитом серед дітей різного віку, бо всі ми (діти) хочемо мати такого друга, з яким разом ходитимемо до школи, викриватимемо глипачів і збиратимемо подяки. Звичайно, що я теж не виняток.

Через свій відгук я хочу подякувати автору за таку дивовижну книгу. Бажаю йому натхнення для написання нових чудових творів. Я впевнена, що моя бібліотека вже досить скоро поповниться черговою цікавою пригодою Соні і Чу.

Чебанова Аліна, учениця Новогнатівської ЗОШ І—ІІ ст.

Відгук на роман Володимира Рутківського «Джури козака Швайки»

Хто з хлопців, читаючи книжки про далеку минувшину нашої країни, не уявляв себе відважним козаком, який відчайдушно захищає рідну землю? адже ще з дитячих літ кожен із нас чув захопливі історії про цих сміливих, вольових, веселих людей. Недаремно українських народ з гордістю і захопленням говорив про козаків, складав про них пісні й легенди, думи й перекази, так само, як згадували й оспівували справжніх синів своєї землі всі без винятку майстри художнього слова
Серед сучасних дитячих письменників цієї теми торкнувся і володимир рутківський у своєму історико-пригодницькому романі «джури козака Швайки». Події твору перенесли мене в далекий 1487 рік на Наддніпрянщину, у степи України. Головними героями роману постали не видатні історичні особи, а герої, створені уявою письменника.

Уже з перших сторінок книжки я познайомився з кмітливими сільськими хлопцями Саньком і Грицем, які через невдалий жарт із паном кобильським змушені шукати щастя за межами села. Санько — єдиний син у матері, яка його дуже любить і опікає, він спокійний і розважливий, ще з дитячих років почав відчувати у собі талант характерника

Грицик — сирота, який пасе панську худобу, лише його любить і слухає страшний бугай Петрик. обидва хлопці — відчайдухи, які мріють у майбутньому стати справжніми козаками. автор симпатизує цим відчайдушним друзям, тому і зводить їх разом із грозою всіх татар — воронівським сиротою, козацьким вивідником Пилипом Швайкою, який стає для наших героїв

Справжнім побратимом. Протягом усього твору герої сміливо протистоять не лише татарам, а й іншим ворогам, які намагаються зробити народ України рабами. Серед них — і підступний і жор- стокий тишкевич, який служить двом хазяїнам: панові кобильському та татарському вельможі Іслам-беку. Маючи охоронний знак Іслам-бека, він наводить татар на українські села, грабує у плавнях одиноких добичників (з дозволу і покровительства пана кобильського).

Поряд із головними героями у творі багато інших персонажів, але всіх їх єднає одна спільна мета — побачити народ України вільним. Заради цього вони ладні покласти свою голову.

А ще у творі багато епізодів, які викликають усмішку чи навіть сміх. вони пов’язані найбільше з демком дурною Силою, його дідом кібчиком, з мамою Санька тіткою Мокриною, а в одному епізоді навіть з тишкевичем і паном кобильським. Сподобалося мені також і те, що у творі багато прислів’їв, приказок, народних припові- док, порівнянь, жартів.

Дорогі читачі, якщо вам цікаво читати розповіді про справжніх лицарів, захисників рідного краю, про справжню дружбу й взаємодопомогу, про спільні зусилля у боротьбі проти ворога, про добрих, щирих, дотепних і кмітливих людей, які люблять життя і свою рідну землю, тоді неодмінно візьміть до рук книжку володимира рутківського «джури козака Швайки», і я вам обіцяю, що ви не по- жалкуєте.

Кацель Вадим, учень Миколаївської ЗОШ І—ІІІ ст.

Наталя ПЕРФІЛОВА, учитель української мови та літератури

Новогнатівської ЗоШ I—II ст., Волноваський р-н, Донецька обл.

Українська мова та література №1-2 2017 

o     

o     

o